Крига схилилася до серця мого,
Загостилася серед вічних снігів
У завтрашній ранок самотня дорога,
І біль, що від часу лише скам'янів,
Човен, що в штормів розбився
І мушлю, що ділили на двох.
Загубили все, тільки лишився
Острів чекання, що гріє обох,
Та туди не повернемося ми,
Де від почуттів лиш теплий попіл,
Ми втечемо від важкості тьми.
Час мине. Настане спокій.

Біль. Пронизує нас біль
Того, що відбувається.
Танком війна пройшлась по долі,
Біль зламів відчувається.

Сум. Ми загрузли всі у сумі,
Заполонив він все.
Не покидає, паразитом
Життя із нас смокче.

Горе. Нас горе роз’їдає,
Оточені ми ним.
І ділимось ним між собою,
Підтримуючись цим.

Тривога. Це постійний стан,
Ми живемо у ньому.
Зненацька не застати нас,
Готові ми до всього.

Страх. Ми принижені всі страхом,
Але він береже життя.
В нерозсудливість відчаю
Не дозволяє впасти нам.

Ненависть. В нас все більше квітне,
Затьмарюючи мозок нам.
Примушує нас жити з ціллю,
Щоби помститись ворогам.

Гордість - в нас оселилась гордість
За те, що в нас своїх проблем немає.
Тримаємось один за одного,
А все, що відбувається, єднає.

29-08-2022

***
Ревет и стонет Украина
По всем, кто на войне уж сгинул.
Военный молох душу рвёт,
Но не окончен смертям счёт.

Смерть подбирается все ближе…
И чаще слышу от друзей,
Как кто-то близкий погибает
В этой бессмысленной войне…

Там друг погиб - военным был…
Снаряд весь дом с семьей взорвал…
В бомбоубежище инфаркт…
Тот без вести где-то пропал…

И льются слёзы вместе с кровью…
От горя плачет Украина…
Нам заселяют сердце болью,
И мы все больше ненавидим.

27-03-2022

Війна..так дивно жити звично,
Немов не було болю і образ..
Немов усе що сталося,нелогічне,
І люди що живуть у дивний час..
Радіють,ходять у кафе й театри,
Живуть..так звично ніби це усе,
Наснилося,й уві сні цим вічнім,
Все добре й не болить уже..

Спостерігати дивно так це збоку,
Коли батьки забрали за кордон..
Коли ти мучишся від жалю і думок тих :
"Чому вони?За що всі ці мороки?"
Здається іноді таким несправедливим,
Що вони мертві,а ти все живеш ..
Що в світі усьому цьому білім
Чомусь жива ти й це життя живеш.
Але війна така вже тобі звична,
Що не здається дивною вона
Болюча? Так,але вже не боїшся,
Бо не тебе одну торкнулась ця війна..

Не вкладайте сенсу у вірші,
Не робіть із них комедію чи драму.
Напишіть про щирість у душі,
Про стан свій,або небо напишіть.

Не читайте віршів про кохання..
Написаних в емоціях своїх,
Заплачете гіркими ви сльозами ,
Через щасливі миті,й кращі дні..

Вірші про день,вечір і ніч складайте
Не про хлопчину й дівчину малу.
Коли не стане їх, спогад болючим стане,
Й залишитесь самі з тими віршами..

Затоплений Херсон

Затоплені міста і села стогнуть,
Невинні душі у воді холонуть,
Боженька, почуй, їм холодно!
Та світ, мовчки дивиться, хитаючи голову.

А люди і тварини тонуть, їм немає чим дихати,
Хочуть врятуватись, шукають всі виходи,
Чорна вода забирає холодні тіла,
Окупанти бездушні - дияволи зла...

На дахах будинків плачуть доні,
Звуть на допомогу маленькі сини,
Беззахисні люди опинились в полоні,
Боже, милий, ненави́сного люцефера зупини!

А вони ж жили в своїх будинках,
В своєму рідному місті чи селі,
Тримали улюблених тваринок,
Мали господарство, худобу, клаптик землі...

Тепер нічого немає, скрізь одна вода,
Плаче Бог, своїх вбитих діточок на небеса підійма,
А ще ж є живі, які налякані, чекають допомоги,
Та злодюги не дають рятувальникам такої змоги.

Стріляють юродиві, бісові потвори,
Коли ж закінчаться ваші патрони?
Не даєте врятувати наших людей,
А світові байдуже, відводить погляд своїх очей...

Ідуть душечки на небо, ідуть,
Божі янголи до раю їх ведуть,
Плаче Україна за своїх дітей,
Безжальна війна вбиває невинних людей...

11.06.2023.  С.М. Онисенко

Болить душа

Болить душа за нашу Україну,
За міста і села, які стоять у руїнах,
За чию, ти, страждаєш провину?
Стоїш, ні за що, долі на колінах...

Болить душа за нашу Україну,
За воїнів, які боронять рідний край,
За нашу квітучу і найкращу Батьківщину,
За тих, хто вже полетів у рай...

Болить душа за нашу Україну,
За вщент розтрощені будинки,
За те, що стріляє ворог без упину,
За людські та гіркі сльозинки...

Болить душа за нашу Україну,
За батьківську ріднесеньку домівку,
За маму, яка чекає доню й сина,
Біля вікна похилила свою голівку...

Болить душа за нашу Україну,
За розбиті серця, нездійсненну мрію,
За калину, що похилилася біля тину,
За небо і сонце, яке тепер не гріє...

Болить душа за нашу Україну,
Стогне від болю матінка-земля,
Ми тебе ніколи не покинем,
Будемо боротися до кінця!

07.02.2023. С.М. Онисенко

Тече сльоза, а в спині меч,
Він вструмлений тобою!
Хотіла ношу покласти з плеч,
Аби тільки залишитись собою...

Не могла навіть подумати тоді,
Що колись зробить таке найближча людина.
У момент, де потрібна допомога від матері,
Мене зрадить і лишить родина!

С кожним днем моя біль не згасає,
А відточується, росте!
Труднощі на дорозі, самотність вже не лякає,
А те, що велика діра у душі, то пусте!...

Я навчуся з цим жити,
Колись зможу прийняти дії такі .
Але по ночам продувжую тихо тремтіти,
Приймаючи дози заспокійливого і немалі.

©_Alex.aaa_virshi_