РОЗГУБЛЕНІ СТРАЗИ

Ніч стрази свої́ вже давно розгубила,
І зорі мовчать, як забуті листи,
Туман обіймає алеї безсилий,
І досі в них сплять недописані сни.

Осінній мотив на віконній десь рамці
Тремтить, наче спогад про дні золоті,
А серце, мов птаха в красивому танці,
І рухи красиві, хоч дуже прості.

Ніч – тиша, що вміє торкатися ніжно,
Неначе молитва, на скронях душі,
Та навіть вночі було все білосніжно
В якійсь дивовижній незвичній красі.

Аж ось перший промінь, як дотик надії,
Розхитує темряву, будить життя,
І тиша, що бу́ла вночі безнадійна,
Сьогодні співає пісні про життя.

І знову душа, наче ве́сни, цвістиме,
Розквітне в обіймах, пірнувши у день,
Бо навіть у темряві світло незриме
Живе, як молитва, в глибинах пісень.

Ніч стрази свої́ вже давно розгубила,
Неначе кришталь, задзвеніли вони,
Мов птаха красива, розправила крила
І знову красиво пове́де у сни.

17.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051593

РОЗГУБЛЕНІ СТРАЗИ

Ніч стрази свої́ вже давно розгубила,
І зорі мовчать, як забуті листи,
Туман обіймає алеї безсилий,
І досі в них сплять недописані сни.

Осінній мотив на віконній десь рамці
Тремтить, наче спогад про дні золоті,
А серце, мов птаха в красивому танці,
І рухи красиві, хоч дуже прості.

Ніч – тиша, що вміє торкатися ніжно,
Неначе молитва, на скронях душі,
Та навіть вночі було все білосніжно
В якійсь дивовижній незвичній красі.

Аж ось перший промінь, як дотик надії,
Розхитує темряву, будить життя,
І тиша, що бу́ла вночі безнадійна,
Сьогодні співає пісні про життя.

І знову душа, наче ве́сни, цвістиме,
Розквітне в обіймах, пірнувши у день,
Бо навіть у темряві світло незриме
Живе, як молитва, в глибинах пісень.

Ніч стрази свої́ вже давно розгубила,
Неначе кришталь, задзвеніли вони,
Мов птаха красива, розправила крила
І знову красиво пове́де у сни.

17.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051593

ЗИМОВИЙ ВЕЧІР

Вогонь потріскує в печі́
І лиже челюсті зухвало,
Вовняний шалик на плечі́,
На думку всяке щось спадало.

В кватирку місяць заглядав,
На мене пильно він вдивлявся,
По небу цілу́ ніч блукав,
До зорів красень залицявся.

А я на кріслі під вікном
За срібнолистим споглядаю,
Ще не сповита зо́всім сном,
Дрівець у піч все підкидаю.

Мороз надво́рі все скував,
Стоять дере́ва всі у тузі,
В обі́йми вітер кожне брав,
Верба зажурена у лузі.

Дивлю́сь на все це крізь вікно,
Усе у місячному світлі,
В руках – бокал, у нім – вино,
Бажання й мрії заповітні.

В печі́ потріскує вогонь,
У хаті тиша панувала,
Неначе щось торкнулось скронь,
Тепло́ в душі я відчувала.

Глибока ніч, мороз, свіча,
Вогонь в печі́, і місяць, й зо́рі,
Тягар давно вже спав з плеча,
Приймала я дарунки долі.

29.03.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1036649

• Твір:

  А вона, як завжди, в своїй манері
  Ніжна і безмежно тендітна
  Обожнює читати Данте Аліґ‘єрі
  Знаходячи в рядках саме непомітне
  Вона у ньому помітила справжнє
  Кохання без звичної брехні
  Почуття без фальшивих вражень
  Коли довіряла тільки собі
  Вона навчилась жити без болю
  Не виставляючи душу на показ
  Він змінив її нестерпну долю
  В котрій не має місця для образ
  Вона читає на листках його думки
  Що він лишив у віршах перед ранком
  В сльозах перегорне усі сторінки
  І залишиться з ним до останку

• Твір:

  І ось на десятий день болючої розлуки
  Брехня паде під ноги в позі ембріона
  Діставши з кишені червоні прилуки
  Думки на волю після тривалого полона
  І так до фільтру докуривши своЮ двадцятку
  Розумію, що життя тільки почалОсь
  В кожній людині живуть недостатки
  І розчаруватись у них, нажаль, довелОсь
  Щирість у відбій, як биті карти
  Відчуваючи біль фалангами пальців
  Слово честі тепер нічого не варте
  І кожен крок не в ритм сучасних танців
  Візьму у борг краплинку щирості
  Виносять мозок, як сміття із дому
  Характер з рисами сміливості
  Не лишаючи проблеми на потОму
  Душа, і яка ж її вартість
  Там стільки болю, переживаннь, ілюзій
  Про те, це ж моя власність
  Перебуваючи у замкнутому крузі
  Закривши очі - ризик, на зустрічку
  В крові резус фактор - адреналін
  Підкручу на максимальну пічку
  Надії вже не зліпить пластилін

• Твір:

  Я зАмкнутий в собі, так званий фальшивий поет
  Навіть на аматора не підхожу
  Не читаю брехливих газет
  Просто криві рядки на папері вивожу
  Не ношу костюми від Дольче Габбана
  Явно не швейцарський годинник на руці
  Грошима до краю не забиті кармани
  І давно не було посмішки на лиці
  А Ти, а Ти зовсім інша, на ангела схожа
  Таких як Ти не було, нема і не бУде
  І як мені колись сказала одна перехожа
  «Лиш та одна, з обличчям ангела, твої почуття знову розбуде»
  В Твоїх очах відблискують зорі
  Поруч з Тобою душа тліє від тепла
  Тихий спокій, ніби відпочинок на морі
  І сонце після дощу, на тих вулицях, де Ти пройшла
  З розуму зводить один Твій дотик
  І в погляді Твоєму ціла купа добра
  Твоя посмішка, смертельний наркотик
  І удари не в ритм, з під лівого ребра
  Моя кімната пам’ятає запах Твоїх парфумів, до тепер
  Від безвиході рву на собі волосся
  По моїх венах струм, тисячі Ампер
  Ти моя мрія, до якої навіть доторкнутись не вдалося

• Твір:

  Напиши мені сьогодні цинічний сценарій
  З мажорним наголосом в кінці
  У небі намалюй власний планетарій
  Тільки кольорами темних олівців
  Моє майбутнє стане жанром детектива
  Котре навіть Шерлок Холмс не розгадає
  У котрого давно нульова перспектива
  І там ніхто на мене не чекає
  І скільки ще потрібно пострілів
  Щоб убити всі старі помИлки
  Скільки ще буде проведено дослідів
  І зроблено від недовіри привИвки
  Ти тепер, моя фантастична реальність
  Героїня самих романтичних книжок
  Я не буду шукати в словах формальність
  Хоч мрії давно перетворились в пісок
  Ти закохайся у мою спонтанну нахабність
  У компліменти приховані між рядків
  У моїх вчинках присутня незграбність
  І тиша в телефоні після довгих гудків
  Приготуй каву і готуйся до змін тотальних
  В мені зашкалює діапазон почуттів
  Забудь нарешті про друзів віртуальних
  У них, як сторінок в мережі, декілька життів
  Я прийду до тебе о пів на четверту
  Навіть не хочу чути слова недовіри
  Я покохав тебе трішечки вперту
  Навколо ж одні лицеміри
  Виходь, я стою з букетом троянд
  Я пам‘таю, то твої олюблені квіти
  Це у твоєму вікні світло гірлянд?
  Я до тебе хочу летіти
  За хвилину вже буде таксі
  Я забронював на двох столик в ресторані
  Відкоркуєм напівсолодке Шато Д‘арсі
  Я дістану каблучку, що вже тиждень в кармані
  Твоє «Так» прозвучить голосом тремтячим
  І я не знатиму куди себе подіти
  Справжнє кохання лиш тоді побачим
  Коли в нас народяться діти

• Твір:

  Вона стала його кроком досконалості
  Системою пошуку можливих закономірностей
  Координатою ділення на секунду зухвалості
  Ймовірним дОбутком роздвоєння особистостей
  Точним градусом тригонометричних функцій
  Уривком із романів Енріха Ремарка
  Його віршІ назвуть методом деструкцій
  У котрих ніколи в кінці не стоятиме крапка
  Вона знайде його серед фантастик Кінга
  Поміж спогадів, давно з пам‘яті стертих
  Нотою в тональностях пісень Стінга
  У його віршАх, чомусь до сліз відвертих
  Вона сприймЕ його почуття за аксіоми
  Ще одним списком складних теорем
  У цьому рівнянні всього одне невідоме
  Котре для щирості стане значним тягарем
  І це,майже, остання, здавалось би, осінь
  Останнє застосування примітивних рим
  Остання спроба промовити «досить»
  Остання можливість залИшитись з ним