Закриваючи очі, я бачу війну —
Не примару, а вибухів грім.
Вона дихає поруч, ламає, гримить
І заходить без стуку в мій дім.

Закриваючи очі, доноситься крик —
Той, що в серці застряг назавжди.
Він не має ні мови, ні віку, ні слів —
Лише біль, що не знає межі.

Закриваючи очі, я бачу вогонь —
Не зі свічки, не з мирних вогнів.
То палають будинки, мрії, сни і життя,
Наших любих дочок і синів.

Закриваючи очі, я хочу втекти
У світи, де не чути сирен.
Та війна повертає — не можу піти,
І лишає свій слід серед тем.

Закриваючи очі… та марно — вона
Все одно залишається тут.
І тоді я відкрию їх, щоб не мовчать,
Щоб тримати життя на плаву.

Бо допоки ми дихаєм — світ ще стоїть,
Попри морок, руїни і страх.
І хоч зараз він нищиться, гасне й горить —
Ми утримаєм світ на плечах.
28 березня 2026 р.

в твої очі без посмішки важко дивитись
складно слів підібрати мільйон для розмови
маю звичку в думках біля тебе губитись
засинаю вночі, щоб побачитись знову

погляд твій такий теплий, закоханий, ніжний
кожен дотик транслює чуттєвість моменту
навіть в бридкий холодний січневий день сніжний
переграєш в кон фуоко душевне доленте

все те сказане вище – надумане мною
фантазійно змальоване – справді не дійсне
фраза кожна – гіпербола, почуття – алегорія
з твоїм холодом справжнім ніяк не сумісне

мені складно змиритись, тебе відпустити
в моїх снах ти щоночі шепочеш "сумую"
без тремтіння в руках важко се говорити
як з любов'ю своєю до тебе воюю

твій силует побачать мої очі
пробігши поглядом те саме місце в парку
відчую шкірою тепло сирої ночі
в яку ми цілувались до світанку

тебе я більше, чуєш, не зустріну
тепер одне ми одному чужі
я згадки згодом всі свої покину
гостріші за наточені ножі

йде місяць, шостий, дев'ять, рік минає
окремо я живу своїм життям
час спільні миті з пам'яті змиває
лікує душу повним забуттям

Не сплю спокійно я щоночі,
Бажаю бачить Твої очі.
Втопитись в їхній глибині,
Хотілося б на вік мені.

Нічого зовсім не змінилось,
Зображення Твоє наснилось.
Відкривши очі розумію,
Що знову я про Тебе мрію.

Твій голос хочеться почути,
І рученьки Твої відчути.
Усмішкой ніжной милуватись,
В полон Тобі навіки здатись.

На місяць доля розлучила,
І крила мені вкоротила.
Немаю навіть тут покою,
Як завжди…хворий я Тобою…

Сьогодні побачив тебе між юрби,
Пірсингом вкрите обличчя згори,
Очі, мов ніч, у вуалі туші,
Губи тремтять у безмовній душі.

Лахміття впало, мов тінь на плечі,
Образ зліпила у темній імлі.
Тільки волосся, мов хвилі струмка,
Чорним шовком торкалось тепла.

Душа… А чи є вона світла в тобі?
Чи не розбита в пітьмі боротьбі?
Може, сховалась за маску і страх,
Може, згоріла у власних вітрах.

Навіщо тобі ця фальш і стіна?
Краса, що холодом серце стиска.
А ти ж могла б бути світлом жива,
Без цієї облуди — така чарівна.

Кого ж покличеш у долю свою?
Хто розгледить у тьмі твою правду стару?
Якби ж тільки зняла ти цей тягар з лиця,
Може, знайшла б своє справжнє життя…

Хочу п'яні літні ночі,
Де твій голос забринів.
Я погляну в твої очі –
Збірка квітів та шипів.

Серпень лине невблаганно
Нанівець, до нових днів.
Він вернеться, хай і плавно,
А ось наша юність – ні.

А я хочу в очі дивитись
І відчути твій погляд на мені.
Хочу до тебе серцем торкнусь
І на вухо шепотіти люблю

А я хочу в очі твої дивитись
Коли поряд зі мною ти йдеш.
І в обіймах твоїх зігрітись.
І поцілунку насолоди дати.

А я хочу в очі дивитись
Коли з тобою сам на сам.
Хочу ранком тебе будити
І чекати схід сонця разом.

А я хочу в очі твої дивитись
І тонути з тобою разом.
І життя нам тихо шепотіло
Бути з тобою разом.

А я хочу в очі дивитись 
І відчути твій погляд на мені.
Хочу до тебе серцем торкнусь
І на вухо шепотіти люблю

А я хочу в очі твої дивитись 
Коли поряд зі мною ти йдеш.
І в обіймах твоїх зігрітись.
І поцілунку насолоди дати.

А я хочу в очі дивитись
Коли з тобою сам на сам.
Хочу ранком тебе будити
І чекати схід сонця разом.

А я хочу в очі твої дивитись
І тонути з тобою разом.
І життя нам тихо шепотіло
Бути з тобою разом.