Твої очі немов поцілунки ночі:
Такі ж темні і трохи сумні,
І у них є таке щось нестримне, пророче,
І світяться зорі-вогні.

Я тону в них, та знаю – вони не мої,
Й не бачать в мені океану,
Не світять мені їхні зорі-вогні,
Й не дивляться як на кохану.

Я мушу втікати від них якнайдалі,
Щоб вберегти серце й душу,
Та ось вони тут: лукаві й зухвалі,
Я не втікаю, а мушу.

І кров закипає, о боже, невже
Ці очі вже стали ласкаві.
І все ж не мої, але вже не чужі
Ці очі зухвалі й лукаві.

Я в темряву світло до них піднесу
Й по вітру розвію печалі,
Навчу їх шукати у всьому красу
Ті очі палкі і зухвалі.

Вона була гарна і сні,
Мені снилася.
Чорне волосся навколо руки,
Запам'ятав твої очі.
Та забувати не хочу,
Червоні губи, алі очі.
Писати про тебе хочу,
Проте не можу

Подивись мені в очі.
В них крик моєї душі,
що кожної ночі з молитвою
один на один.
Вона, плаче в чорній тишині.
Згадає те минуле, що подарувало
ій біль навіки.
Зруйнувало ту дитину,
що батьки так ніжно берегли.
Подивись мені в очі, скажи.
,, Що там бачиш ти?"
Питання часу, відповіді там.
Тільки на сердці зостався шрам.

• Твір:

  У татових очах світиться мудрість,
  Спокій і тепло в кожній їх лінії.
  Там відбивається життєва пригода,
  І сила, що ллється з глибини.

  Татові очі — це книга без слів,
  Де життєві уроки та мудрості світять.
  В них віддзеркаленні дні роботи та відпочинку,
  І кожен момент, що в душі запам'ятав.

  В них веселий сміх та серйозний погляд,
  Що вчить мене завжди йти вперед.
  Татові очі — це як світло в темряві,
  Надія, віра, найкращий порадник.

  І коли життя веде мене в далекі долини,
  Татові очі завжди будуть моїми зірками.
  Сповнені любові і розуміння,
  Вони — найкращий в світі дарунок від долі.

• Твір:

  В уяві знову
  чешу коню гриву,
  У безліч кісок
  квіти заплету,
  У тих далеких
  спогадах пориву
  Прекрасне втрачене
  на хвильку віднайду.

  На дотик відчуваю,
  бачу очі ---
  Розумні, добрі,
  гарні, все сумні,
  Приходять в сни
  короткі, мов пророчі,
  Неначе в душу
  дивляться мені.

  У перекаті хвиль
  з ріки п'ють воду,
  Слід від копит
  лишають на піску,
  Коні у лузі,
  поряд біля броду,
  Звисають гриви
  в росяну траву.

  У переплеті
  вітру із промінням,
  У шелесті
  калини і верби
  Моє минуле,
  геть усе, з корінням,
  Коню у гриву
  хочу заплести.

  04.12.2023.

• Твір:

  Холуй обідраний, голодний
  Нащадок вічних злидарів,
  Потомок "вєлікава народа"
  На Воїна зброю навів.
  А він стояв у весняному лісі
  І гордо смерті в очі дивився
  "Ну што нє боішся?".
  А він боятись розлучився.
  Нащадок сумнозвісної орди
  Думав, що він стане на коліна,
  Що, може, вмиється слізьми,
  А він сказав лиш"Слава Україні! "
  Він же Воїн вкраїнського війська
  Йому Україна пече.
  Кров тече у жилах князівська,
  Козацька кров у жилах тече,
  Тут козачата ростуть його діти,
  За Вкраїну дід колись воював...
  Там, де до життя тягнулися квіти
  Вкраїнський Воїн життя своє віддав...

• Твір:

  Котрий раз, я знову сам..
  Мов попався в цей капкан..
  Але я вибратись хотів..
  Але цього не зумів.
  Вибирався що із сили..
  Але мені не получилось..

  Спробував я вийти знову..
  І попався у триногу..
  В ту триногу, де ловлять завжди звірів..
  А Возя знову в це повірив..
  Він знов повірив в клятву, він знов повірив їй..
  Але на цей раз він довів..
  Що похати її зміг!

  Він зрозумів о котрий раз, знову завжди цей відказ..
  Знову завжди ця відмова - а він для неї наче ворог..
  Але лиш він би покохати зміг..
  Ту чудну, та хоть за ГРІХ!
  Чому не обійшов в той день її..?
  Тому що.. очі звела ті.

  Я так жалію, що не обійшов в той день..
  Тепер сижу та плачу еврі дей..
  Казав мені мій друг разок - "Бог послав людей чуток"
  Я звернення зроблю до Бога, не треба мені ця тривога..
  Не треба мені драм та сліз..
  Я лиш хотів, вот той - ескіз!