Світ таємничий приховує дива,
Вірити треба — побачиш сповна.
Небо покаже свої кольори,
Вітер розкаже балади свої.
Річка шепоче, співає пісні,
Ніч розгортає містичні речі.
Зорі вплітають срібло в пітьму,
Тихо шепочуть: заглянь в глибину».
Там, де смереки торкаються хмар,
П'ється повітря, як дивний узвар.
Черемош котить каміння старе,
Хто має віру — той скарб забере.
Диво не десь у далеких світах,
Воно у думках і у вільних птахах.
Просто замрійся, очима дивись—
І таємниця відкриється вмить.
06.10.2013

Світ таємничий приховує дива,
Вірити треба — побачиш сповна.
Небо покаже свої кольори,
Вітер розкаже балади свої.
Річка шепоче, співає пісні,
Ніч розгортає містичні речі.
Зорі вплітають срібло в пітьму,
Тихо шепочуть: заглянь в глибину».
Там, де смереки торкаються хмар,
П'ється повітря, як дивний узвар.
Черемош котить каміння старе,
Хто має віру — той скарб забере.
Диво не десь у далеких світах,
Воно у думках і у вільних птахах.
Просто замрійся, очима дивись—
І таємниця відкриється вмить.
06.10.2013

Я хочу звільнитись від зайвих думок,
Відкинути страхи, тривоги й печалі,
Піти до лісів, де прозорий струмок
Біжить і зникає у синії далі.
Де тиша глибока, мов неба блакить,
Де вітер розносить пахучі надії,
Де серце навчається просто любить
І вірити знову у власні події.
Я хочу злетіти, мов вільний птах,
Торкнутися сонця крилом золотим,
Щоб не було більше ні суму, ні страху,
Щоб світ відкривався безмежним, живим.
Хочу оспівати всю велич природи:
Як гори тримають небес висоту,
Як хвилі співають про вічні свободи
І піняться сріблом у світлу мить ту.
У кожній росинці — світанку сльоза,
У кожній билинці — життя таїна,
І я — мов краплина у морі добра,
Та в цій нескінченності я не одна.
Плітки не зламають моєї весни,
Не вкрадуть ні мрії, ні віри, ні сили,
Бо в серці розквітнуть нові ясні сни —
І крила розправляться щиро й красиво.

‎Русалка – то донька води,
‎Що мовчить, коли світ весь гудить.
‎Вона слухає подих ріки,
‎І співає тихенько пісні.
‎
‎Колись дівчина гарна була,
‎І любила всім серцем життя.
‎Але світ її біль не відчув,
‎Їй вир у пітьму затягнув.
‎
‎Тепер вона – подих весни,
‎Що розчісує верби гнучкі
‎Береже свій водойм від біди.
‎Щоб була завжди тиша на дні.
‎
‎Русалка не тінь і не страх,
‎Печаль в її мутних очах.
‎Вона – вічний спокій води,
‎Що лікує терзання душі.
‎
‎Де ходила по суші вона,
‎Там барвінок і м'ята зросла.
‎Її шепіт за вітром летить,
‎До серця що в болі кричить.
‎
‎Русалка – красуня сумна,
‎Тепер між світами вона.
‎На згадку дівчатам живим,
‎Кохання буває гірким.
‎

‎Тече вода – шумить немов співає,
‎Хай змиє біль, що серце випікає.
‎Вода не судить,лиш несе із тіла
‎Те, що душа знести уже не в силі.
‎
‎Шепоче Дана, встань , дитя природи,
‎Очисти дух , повір, що ти все можеш.
‎Вода жива з глибин землі і неба,
‎Хай змиє те, що вже тобі не треба.
‎
‎Візьми долонями і змий із себе втому,
‎І хай ріка несе проблеми з дому.
‎Бо в кожній краплі світло й прохолода,
‎Нова енергія піде по тілу знову.
‎
‎Вода все знає й мовчки пам'ятає,
‎Чий плач вночі ,між хвилями блукає.
‎Та хто з любов'ю ввійде в її лоно,
‎Той вийде чистим, мов дитя невтомне.
‎
‎Вода несе думки із джерела,
‎Де істина,як сонце ожила.
‎І там де хвиля треться об каміння,
‎Живе початок кожного створіння.
‎
‎Тож увійди і серце відкрий щиро,
‎Залиш усе, що тягне й жме без міри.
‎В ній кожна хвиля, як нова дорога,
‎Що з'єднує людину й дух природи.

‎

‎У тихому лісі де тиша шепоче,
‎Там дівчина Мавка гуляє співа.
‎Їй вітер гойдає тихенько волосся.
‎І пісня її лісом лине дзвінка.
‎
‎Вона береже всі дерева і квіти,
‎І всіх подорожніх зустріне вона.
‎Танцює красиво, як полум'я в вітрі,
‎Бо в неї природня і чиста душа.
‎
‎Коли запече у людини скорбота,
‎До лісу прийде,щоб зібрати думки.
‎Підійде до неї стурбовано Мавка,
‎І словом загоїти всі рани живі.
‎
‎Любов Мавки – тиха, глибока, як море,
‎Хто щирий,той зможе відчути її.
‎Бо Мавка красуня – не страх, а опора,
‎Що в лісі живе, там її гарний дім.
‎
‎Та варто людині той ліс осквернити,
‎Як очі у мить запалають вогнем.
‎Вона наче буря здійметься із вітру,
‎І спокій покине нахабних людей.
‎
‎І вже замість пісні, лиш подих тривоги,
‎І усмішка стала як темна роса.
‎Бо хто не шанує закони природи,
‎Того не відпустить додому вона.
‎
‎Не вмовлять її каяття мародера,
‎І серце його не відчує вже сна.
‎Та Мавка не зла – вона помста природи,
‎Вона береже ліс, від людського зла.
‎
‎Та іноді плаче під місяцем сивим,
‎Бо згадує,що вміє щиро любить.
‎Що доля її не родинне затишшя,
‎А віддано й пильно природі служить.
‎

Встану ранком із світанком,
‎Дню новому посміхнусь.
‎На подвір'я вийду босий,
‎По росі піду пройдусь.
‎
‎До землі торкнусь ногами,
‎Та відчую сил приплив.
‎З кожним кроком, більше й більше,
‎Земля мати,я твій син.
‎
‎Килим із трави зелений,
‎Під ногами шелестить,
‎Від роси вже мокрі ноги,
‎Так приємно й м'яко йти.
‎
‎Вже і сонечко пригріло,
‎Дує легкий вітерець.
‎Нема слів щоб описати,
‎Як прекрасний цей момент.
‎
‎А навколо дуже тихо,
‎Спить іще кругом весь світ.
‎Ніби в казку я потрапив,
‎В чарівний природи світ.
‎