А вже весна готується в дорогу!
Пакує квіти у всі свої валізи.
Вона так хоче прилетіли до нас знову!
З собою візьме і всі свої капризи!

Бо ж як вона без них - весна ж примхлива пані:
Сумна й весела, радісна й печальна...
Та головне, що буде вона з нами,
Бо ж цілий рік на зустріч цю чекала!

Та поки лютий добіга свого фіналу
І незабаром скаже "до зустрічі" усім...
Він тішив нас, усе робив для того,
Щоб нам тепліше було на душі.

Та ми й не маємо до нього скарг й докорів,
Був лагідним до нас, не дуже й лютував.
Колись морозив, часом, й заспокоїв
Й біленьким снігом настрій рятував.

Яке ж то щастя зиму зустрічати,
А потім проводжати і вже спішить весна.
Як добре потім й літа дочекатись,
А там і осінь, за нею знов зима...

В природі все прекрасне, щире, ніжне.
То ми взаємністю не платимо завжди...
Природа ж нам дарує, не шкодує
Ні крапельки своєї красоти!

Так хочеться трохи веселки сьогодні,
Барвистих, яскравих, ясних кольорів.
Щоб сонце ласкаве в блакитному небі
Проміння розкинуло між теплих вітрів.

Щоб квіти цвіли і не в'янули довго,
І трави буяли від лагідних злив.
Щоби спів пташиний літав між гілками
Й доносив нам рідний український мотив...

Хоч трохи, ковточок, тої радості треба
В природи "позичити" хоч на день, або два...
Природа квітує, хоч часто теж плаче,
Їй тяжко також, що в Україні війна.

Та природа тримається, навіть робить сюрпризи,
Дарує тепло і свою красоту.
То ж вчімось у неї - печаль проганяємо!
Надіймось на Бога та ЗСУ.

Милуймось природою, цінуймо цей день,
Пам'ятаймо про віру й надію.
І вже скоро веселка перемоги й добра
Осяє усю Україну.

Краса ховається у простоті:
В одній волошці, м'яті чи травичці.
У гілочці берези чи верби,
У полі житньому та у полях пшениці.

Знайди красу у буйних літніх травах,
В пелюстках чорнобривців чи троянд...
Краса сховалась і в листках багряних,
Які дарує восени нам сад.

Яка ж красива хмарка у блакиті!
Легка пір' їнка в небі голубому...
Віднайдемо таку красу ми тільки
На тій землі, де ми у себе вдома.

Ми можемо поїхати у світ,
І, може, краще будемо там жити.
Та завжди в серці батьківський поріг
Нас буде ніжним трепетом манити.

Ну і ті квіти, їхня простота,
Вони ж цвітуть лише на Україні!
Дай Боже, щоби мирною була
Земля вкраїнська, де мама із дітьми щасливі.

Ще літній дощ так щедро поливає
Квітник в саду. А пахощі ж які!
Немов парфум, що аналогів не має,
Бо складники він черпає з землі.

З землі, природи, сонця та дощу,
Так виростають айстри та жоржини.
Барвистим рушником радіють майори,
Багряні голови до сонця чорнобривці похилили.

Он там вже гладіолуси в саду
Так манять веселковою красою.
І скромна хризантема у тіньку
Милує око ніжністю своєю.

А ще троянда - всіх квітів королева!
Ну як без неї!? Точно, що ніяк.
Її пелюстки, білі, чи рожеві,
А чи червоні - все їй до лиця...

Квітує серпень, скоро уже й осінь.
Та вона буде повна красоти.
Бо ж літо квітів стільки їй принесе!
А нам ними милуватись до зими !

Ось і літо добігає марафон
Днів спекотних, ранків у росі.
Літо відлітає, ніби сон...
Спогади ж лишаємо собі.

Їх складаємо в скарбничку дорогу
І потрохи у нелегкий час.
Згадуємо літню красоту,
Й літній аромат навколо нас.

Бо ж природа ніби еліксир
Від печалі, смутку і тривоги...
Тільки глянь - на гори наші та ліси!
На квітник, що проростає край дороги.

Все в житті колись минає, то ж життя.
Буде інше літо, інша осінь...
Та сьогоднішньому дню повторення нема...
Він і небагато у нас просить.

Просто жити й цінувати теплий ранок,
Спів птахів біля вікна в саду.
Берегти людей, що поруч з нами.
І не поспішати в осінь золоту...

Бо на все свій час, так кажуть мудрі люди...
Нові дні і без нас прийдуть...
Поки ж насолоджуймося літом -
Поки воно з нами, поки воно тут ...

Троянда справді королева квітів,
Цвіте вона так гордо і красиво.
Їй все пасує - квітнути улітку,
А чи ховати пелюстки під снігом.

Не гнівається королева - їй не до лиця
Якийсь похмурий настрій через зиму.
Вона ж бо знає, що її краса
Завжди захоплює й окрилює людину.

Подивишся - троянди у снігу,
Немов у царстві Королеви Снігової.
Хоч трішки сумно, щоби ту красу
Не знищив вітер, морозець і холод.

Та як же гарно королеві квітів
У тому білосніжному вбранні!
Як наречена - в білій пишній сукні
На білому банкеті у фаті.

І, справді, око щиро так радіє,
Коли така краса в засніженім саду!
Бо лиш природа такі вміння має
Майстерно поєднати холод й красоту.

Троянда ніби гріється під снігом...
Можливо й сніг троянду полюбив!?
А, може, й доля посміхнулася і в грудні
Він свою горду квіточку зустрів!?