З вирію далекого лебеді летіли.
Потомились білі птиці, на озеро сіли.
Ніжки обморозила льодяна вода,
До крові ізранила крига тверда…
Повернулись лебеді, а вдома зима.
Рідної ж домівоньки в вирії нема.
Не злякались білі птиці лютої зими,
Не злякались лебеді – вдома ж бо вони!
Колихалось біле пір'я на хвилях води,
А на снігу червоніли лебедів сліди…
1999<br>Юлія Маринич
Душа болить,
і дух щемить…
Підвівши погляд свій до неба,
у Бога-Господа прощення просиш,
бо в серці сум та кривду носиш…
Дай, Боже, щастя хоч на мить!
Усе всередині кипить…
Ріка страждань шумить, шумить…
Душа сльозами кров'яними плаче…
А серце б'ється, бо гаряче!
22.03.1999<br>Юлія Маринич
В тихому цілунку ніжиться земля,
Теплий подих ночі сяє зіроньками…
Ніжиться з землею і душа моя,
Знову сни чарують мріями-квітками.
Там, далеко в небі, добрий Дух витає,
Спокоєм й любов'ю землю напува,
Мов дитя маленьке, її колихає,
Захистком і щастям любу зігріва…
А у небі зорі водять хороводи,
Місяця серпочок сяйво ллє чарівне…
Вся земля заснула, й нічних барв розводи
Тчуть нитками-снами марево предивне.
13.05.1999<br>Юлія Маринич
Минула річниця, як ми у полоні
Нікчем, мородерів, що люблять вбивати
Розбили домівки, життя відібрали
Для них це нормально, нічого не мати
російська отара,
Вам як там нормально?Реально ще далі терпіти?
Кремлівськая моль, політична нездара
Ще декілька раз вас устигне нагріти
Але ж вам нормально коли міфологія
У ваших головах, замість історії
У підсумку рабська у вас психологія
І вам необхідні чужі території
Немає вас просто, вже зовсім немає!
Кричіть і надалі, що «я вне політікі»
У вас існування уже забирають
Життя не було на росії вовіки!
Минула річниця, як ми зовсім інші
Ми всі не по волі змінилися…
Хтось став надто злим, хтось до інших добрішим
Але ворогам не скорилися!
©️Лілія Ходус
УКРАЇНКА
В ЦІМ КРАЮ ТИ НАРОДИЛАСЬ,
ТУТ БІГАЛА БОСА.
ЗОЛОТА ПШЕНИЦЯ ВВИЛАСЬ
У ТВОЄ ВОЛОССЯ.
НЕБА ВИСЬ БЛАКИТНО-СИВА
В ТВОЇ ОЧІ ВЛИЛАСЬ
І ПРАЩУРІВ ДУЖИХ СИЛА
У СЕРЦЕ ВСЕЛИЛАСЬ.
ГЕНИ СЛАВИ В ТВОЇЙ КРОВІ,
НЕ ПРОСТА ТИ ЖІНКА,
СІЛЬ В ТОБІ ЗЕМЛІ СВЯТОЇ,
БО ТИ УКРАЇНКА!
1995рік Київ 115
Христина Пелікан<br>Христина Пелікан
СМАК ЖІНКИ
ЛЮБІТЬ ЖІНОК, ЛЮБІТЬ.
ШАНУЙТЕ, БЕРЕЖІТЬ.
ЖІНОЧУ ПОВНУ ЧАШУ
НЕ ВИПИВАЙТЕ ЗРАЗУ,
А ТІЛЬКИ ПРИГУБІТЬ,
НА МИТЬ В ВУСТАХ ЛИШІТЬ
І ДОБРЕ РОЗСМАКУЙТЕ…
У ЖІНЦІ ВИ ВІДЧУЙТЕ
СОЛОДКЕ І ГІРКЕ,
СОЛОНЕ І ТЕРПКЕ
І ТРІШКИ КИСЛУВАТЕ.
ВАМ ВСЕ ЖИТТЯ ШУКАТИ
У НІЙ САМІЙ ЇЇ,
ДЕСЬ НА САМОМУ ДНІ
МОЖЛИВО ВІДНАЙДЕТЕ,
А НІ, ТО ТАК І ВМРЕТЕ,
НЕ ЗНАЮЧИ ЇЇ!
1999рік Львів 194
Христина Пелікан<br>Христина Пелікан
Я тебе більше не хочу.
Вже нестерпно з тобою бути.
Я від болю плачу щоночі.
Та тобі крізь стіни не чути.
Ти усю мене випив. Порожня.
Все, що можна, тобі віддала.
Твоє серце то чорна безодня.
Я пірнула й дісталася дна.
Що шукаєш, що ще хочеш взяти?
Крім уламків, нічого нема.
Я розбита ущент, що віддати?
Відіграла остання струна.
Відпусти, розірви мої пута.
Ти не бачиш, я вже нежива?!
Ти по венам моїм, мов отрута.
І ти рана моя ножова.
<br>Nata_Ya
Українська жінка - то «суміш гримуча»!
Може й приголубити і здійснити бучу.
Вона сила та краса! Мудрість і терпіння!
Чиста, як рання роса! Господа творіння!
©️Лілія Ходус
У сакурі Японія цвіте…
А в Україні проліски уже…
У Нідерландах із тюльпанів край –
Твій рай!
Шумить весняна хвиля на Землі…
Далеко відлетіли снігурі…
Минув черговий кадр життя –
Твоя Весна!
І засліпило очі сонце вмить…
І вітер перемін спішить…
Купається у промені чоло –
Твоє тепло!
У ейфорії будемо літати,
Миттєвості кохання зустрічати…
І в серці стукається знов –
Твоя любов!
Про все подбав Ти:
і про квіти, і чуття…
Щоб у гармонії цвіли наші серця…
Достойна нагорода
від Творця –
Твоє життя!
ND💞
Збірка поезії:"Прогулянка в чаті життя"💟<br>Надія Холод (ND)
Київ... Ранок... Метро... Спішу...
Ескалатор поспішає в такт зі мною...
Пасивною не буваю. Активність люблю.
Сміло зливаюся вмить з юрбою.
Двадцять років - тут, а немов - один день.
Час біжить, мов ріка. Його не здоганяю.
Столиця - місто крилатих моїх натхнень.
Двері в світ я щодня в ній відчиняю.
Сторінки мого життя... Так було не завжди...
Чомусь, випала в житті саме така карта.
В Ясенові, Бродах і Львові залишила свої сліди.
В Іванні, Дубно та Рівному горіла моя ватра.
Про Бобровицю й Чернігів спогад теж не покинув.
Час змінює всіх людей. Іншою стала вже й я.
Київ враз остаточно всі роздуми поглинув.
Я в ньому розчинилась і вже - зовсім своя.
Тут прокидаюся вранці. П'ю, гірчаву на смак, каву.
Відвідую неймовірно гарні столичні місця.
Сьогодні киянкою можу назватись по праву,
Але п'ю я водицю не з одного джерельця.
В прекрасній Галичині народилась й зросла.
З Ясенівських гір і долин пішла в далекі світи.
Десь пізніше в сизу далечінь дорога пролягла
Й доля наказала: "Цвіти! Живи! Світи!"
Я ніколи не належала якомусь одному місцю.
Душа живе в сьогоденні, в минулому, скрізь...
Не дозволю ж я своєму власному серцю
Забути тих людей, море щастя, любові, іноді й сліз.
В думках лину стежинками навпростець,
Де колись жила й де ходили мої ноги.
Десь плакали гірко верби і вабив п'янкий чебрець,
А десь були батьки, діти, брати, сестра, отчі пороги.
Київ... Ранок... Метро... Спішу...
Ескалатор поспішає в такт зі мною...
Згадую, де прожила й кого стріла. Не согрішу,
Як скажу: "Я є частинкою України невід'ємною".
Марія Маринченко (Марічка Ясен)
#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
