Ти говорив, що я в тебе єдина, що ти лише мій, а насправді гуляєш на стороні?

Мені не потрібні твої вибачення, мені вже нічого від тебе не потрібно.

Просто мовчи і, будь ласка, послухай.

Розумію, що для тебе я вже не перша, та й не єдина, яку ти ж ніби кохаєш.

Але зрозумій зараз я лиш відчуваю пустоту і біль.

Ти міг мені про все сказати. Чому ти це не зробив?

Навіть не намагайся відкривати свого писка.

Все б могло закінчитись по іншому, ми б говорили, мені б було боляче, але не так.

Зараз я тобі це все говорю, але пройде місяць, п'ять, рік,

І я глянувши в дзеркало, буду думати, що зі мною не так?

Чому я не така красива?

Чи може щось не так з моїм тілом і обличчям? І так ще багато чи може.

А ти всього скажеш вибач. А мені що його прикласти, як пластир до цієї масивної кровотечі.

Та до біса це все мені!

Ти все зіпсував! Ти міг просто поговорити. Як ми раніше це
робили.

І все!

Але тобі ж захотілось залишити мертвого темного і чіпкого звіра всередині мене.

Що буде мене скребти при кожному знайомстві з новим чоловіком.

Ти цього всього хотів?<br>Olegovna

Для всіх єдиний є Закон, історичні постулати.
І ти нікого не вини, як Отче Наш їх маєш знати.
Хто хоче Миру той готовий до війни.
Якщо не знали ? Це проблема Ваша, історії не вчили Ви.
Хто хоче миру дорогою ганьби ?
Отримає війну й ганьбу, та після цього ще не все пропало.
Потрібно горе те що притягнули, зусиллям спільним подолать і кожен висновок
зробить для себе і думати в рюкзак похідний, що з собою взять.
В собі знайди причини, задай питання сам собі.
Свою вину не скидуй ти на інших, бо на тобі не менше їх вини.
Схотіли жити безтурботно?
Закрили очі на відвертую ганьбу, тепер готові будьте це признати.
Дві категорії людей, стадо і суспільство, їх потрібно між собою розділяти.
Одні пливуть куди вода несе, а інші висновки зроблять, щоб потім все це подолати.
Та Жити далі й помилок таких , ніколи вже не повторяти.
29.01.2025<br>В.Є. Панченко

Квартиру мати – то гарно
Вдома сидіти можна
Час проходить не марно
Охороняю її відважно
З дому – нехай собі
Йдуть
А от зайти вже
Їм не дадуть
Кого захочу – впущу
Якщо ні – нехай
Де хочуть
Там і живуть
Не впущу я до себе
Ні злість і ні страх
Пристрасті –
Геть хай ідуть
Від них добряче
Закриюсь я тут
Думаєте – за ними
Буду плакать ?
Якби не так !
Про це – і забудь !<br>Олександр Протас

Зіграй мені мелодію дощу,
Весняним вітром обійми за плечі,
Мене забудеш – більше не прощу,
І викину із серця твої речі.
Ти просто напиши мені листа,
Нічого не кажи, лише світися,
Нехай тепер мовчать твої вуста,
Нічого не кажи – лиш посміхнися.
Зроби мені один лише дзвінок,
Який скидає в пекло мою волю,
Засвоїла один в житті урок –
Ніколи вже не скаржитись на долю.
Прошу, спинись й мене не забувай,
Хоч натяки роби, що пам'ятаєш,
Із пам'яті мене ти не стирай,
Бо цим мене до гіркоти лякаєш.<br>Арсенія

П'янке вино, усміх і очі в очі
Пуста кімната. В ній лиш ти і я.
Слова любові я на вушко прошепочу,
Подумаєш: напевно, жартома .

Та як же жартома? Це може бути,
Коли не можу я тебе забути.
Так мило, по-дитячому смієшся,
А серце моє в унісон з твоїм так б'ється

Зеленими очима спокушаєш,
Казати що? Я навіть і не знаю.
Слова любові, ніжності прекрасні,
Але чи пренесуть вони тобі те щастя?

Можливо, квіти – навіть айстри,
Гортензії, півонії, ромашки.
На білім світі не знайду я щастя,
Якщо з тобою бути нам не вдасться…

<br>Анна

Якщо спитаєте, що для людини щастя,
Можливо, відповідь знайти вам і не вдасться.
Щастя – це спокій, може, впевненість у завтрашньому дні,
Що не стрілятимуть по нас вони.
Вночі не прокидатись від ракети
І бачити яскраві сни, а ще – якщо не про війну вони.
Відкрити вікно і в домі тим, почути спів пташок,
А не сирини вий…
Можливо, чути сміх дитини,
А не спускатися в укриття щоднини.
Можливо, ви пояните дитині,
Що батько не пограє з ним в машини.
Із першого дня війни й до нині
Стоїть він на захисті країни.<br>Анна

Україна наша ненька
ніжна, мила, урочиста
Україна наше все
незрівнянна та чарівна
Непереможна наша ненька
Україна понад все<br>Соня

Після кожного, і циклу
Я чекав на тот момент…
Закінчив ту справу малу
Вертався у кінець.
Де є усе що ти хотів
і те, про що ти не бухтів.
Там є с ким спілкуватись часто
і с ким ворогувати.
Проблеми всі ідуть кудись,
робота забувається,
переживання всі у мить
І щастя все вертається.
Я тут назавжди залишусь
Про сенс життя я той забуду.
і жити та співати пє’си,
Хотіти я не буду.<br>Narcist

Життя це мов наша книга, в якій є своя історія.
Це кожна сторінка новий день, де досі б'ються наші серця, як у наших долонях ми тримаємо себе до кінця.
Ми віримо в себе, поки наша доля дійсно існує, адже надія не вмирає останньою, коли ми скажемо йди тільки вперед.
Сторінка нова, день новий початок, а час біжить, як вітру десь відгадок.
І досі тримаючи в наших долонях, де ключ до наших мрій, із вірою в серці це не кінець наших днів.
І інколи здавалося, що насправді шлях насправді тяжкий, як кам'яниста дорога, де навіть від втоми ми не змогли триматися далі.
Але ми йдемо до кінця, поки наші душі на місці, не згораючи в попіл, прагнучи знайти наш істинний шлях.<br>Денис

І час мина, і ми минем…
Невдовзі скінчиться війна.
І заживем ми як в піснях!
І ненька наша невмира
Що так давно вже вижива…
В країні вільній заживем
Немов щасливе немовля!
І спиниться мирська нудьга
Від забобонів далени,
Від люті наших всіх "братів",
Від злющих прадідів сивих.
Поглине щастя, знов весна….
Минає час.
Мине війна.<br>Маргарита Коваленко