ДОДАТИ ВІРШ
АБО
  Новинки    Наказане «люблю»

Наказане «люблю»

Несказане “люблю”

Я кохала тебе, та мовчала,
Як мовчать небеса перед грозами,
Моя доля тебе відпускала
Крізь роки і стежками морозами.

Я дивилась услід, не зізнавшись,
Як тремтіли у серці зізнання,
Ти сміявся, а я розчинялась
У безмежному морі чекання.

Я шукала тебе у натовпі,
У рядках недописаних віршів,
Та лиш тінь від розбитого задуму
Залишалась в очах, ніби інший.

Ти не знав, що душа обірвалась,
Коли руку твою хтось торкнувся,
І зітхання мої розгубились,
Як пелюстки весняного тюльпану.

Ти не чув, як у ночі кричала
Моя тиха, загублена пристрасть,
Як молитвою в темряві стала
Неможлива любов, мовчазлива.

Та для тебе я тільки знайома,
Просто голос, що згасне у вітрі,
Просто спогад, що буде невдовзі
У чужих почуттях забутий.

А я буду любити і далі,
Хоч любов ця болить і згорає,
Бо не всі почуття мають дотик,
Деякі—назавжди вмирають…<br>Семчишин Діанп

  Новинки    Сумні ночі

Сумні ночі

Лягти спати
Чи сісти в'язати
Чи малювати?
Втома хвилею накотила
І нудьга тінню накрила
Що робити?
Та біс його знає
Якщо вранці це не згадаю
І от лежу я у роздумах своїх
Так до ранку і пролежу
А заснути?
Та хуй мені <br>Ошуст

  Природа    ГРОЗА

ГРОЗА

Не вщухала гроза
в темноті, над селом,
Витанцьовував вітер із нею,
Наполохану ніч
із невиспаним сном
Відвів ранок рукою своєю.

Пахнув вітер дощем,
і трава, і полин,
Берег пахнув, осоки і зілля,
Почорнілий, старий,
похилений тин
І березове спутане гілля.

Танув мокрий пісок
під ногами, від хвиль,
Небо свіжістю дихало в воду,
Зрідка грім ще лунав,
за декілька миль,
Пили коні із тихого броду.

27.01.2025.
Ганна Зубко

  Природа    ГРОЗА

ГРОЗА

Не вщухала гроза
в темноті, над селом,
Витанцьовував вітер із нею,
Потривожену ніч
із невиспаним сном
Відвів ранок рукою своєю.

Пахнув вітер дощем,
і трава, і полин,
Берег пахнув, осоки і зілля,
Почорнілий, старий,
похилений тин
І березове спутане гілля.

Танув мокрий пісок
під ногами, від хвиль,
Небо свіжістю дихало в воду,
Зрідка грім ще лунав,
за декілька миль,
Пили коні із тихого броду.

27.01.2025.
Ганна Зубко

  Природа    ГРОЗА

ГРОЗА

Не вщухала гроза
в темноті, над селом,
Витанцьовував вітер із нею,
Роздратовану ніч
із невиспаним сном
Відвів ранок рукою своєю.

Пахнув вітер дощем,
і трава, і полин,
Берег пахнув, осоки і зілля,
Почорнілий, старий,
похилений тин
І березове спутане гілля.

Танув мокрий пісок
під ногами, від хвиль,
Небо свіжістю дихало в воду,
Зрідка грім ще лунав,
за декілька миль,
Пили коні із тихого броду.

27.01.2025.
Ганна Зубко

  Природа    БУВ ЦВІТ ЧЕРЕМУХ

БУВ ЦВІТ ЧЕРЕМУХ

Був цвіт черемух, крик зозулі,
І пахнув вітер чебрецем,
І червоніли маки в полі,
Було роками, а не днем.

І була річка біля хати,
Де мохом камінь весь обріс,
Міг солов'я у тінь ховати
Густий, зелений верболіз.

Куточок той здавався раєм,
Там народитись повезло,
Виднівсь лісок у полі з гаєм,
Було найкращим те село.

25.01.2025.
Ганна Зубко

  Лірика життя    ДОРОГА ДАЛЬНЯ

ДОРОГА ДАЛЬНЯ

Дорога дальня, кілометри,
Мелькають липи, пахне цвіт…
Не сполохнути би, не стерти
Оте, з минулих, давніх літ.

Поля, озера із лугами,
Ліси, гаї поза вікном,
Городи з пишними садами,
Дороги звивисті селом.

І ось воно, батьків обійстя,
Де поряд берег гомонів,
Торкалось рук бузкове листя,
Духм'янив вітер із садів.

Собачий лемент вслід котився,
Впускали двері за поріг,
Де кіт вусатий рук просився,
Невпинно тулячись до ніг.

Дивився південь в вікна хати,
Чекав город до бур'янів…
Ту втому також пригадати
Насправді вік мій захотів.

25.01.2025.
Ганна Зубко

  Патріотичні    Він не загинув

Він не загинув

Червоні ягоди калини
На білому снігу,
Неначе краплі крові сина,
Який впав у бою.

Ягідки вітерець розсипав
Недбало тут і там.
За Батьківщину син загинув,
Не здався ворогам.

Птахи ті ягоди збирають,
А мати крадькома
Хусткою сльзи витирає,
Синочка ж бо нема.

Примерзлі ягоди калини
Птахи будуть клювать.
Знай, ненько, син твій не загинув,
Живе в наших серцях.

2019 р.

  Лірика    Твердію

Твердію

Твердіють п'ятки
Надто довго я ходив по цій землі
Твердіють ранки
Досі помиляюсь, мов у перші дні

У пам'яті лиш те, що "не по праву"
Те, що не потрібно брати в славу
Як грішив я
Шкодив
Руйнував
Кого підло, безкорисно підставляв

Мішечок мій дорожній
Забитий золотом
Але чомусь порожній
Казали, що вже накип затвердів
А я у мить помолодів

Усю міцність шкіри та души
Ніколи не відчуєш ти

  Філософські    Там горить твоя надія

Там горить твоя надія

Це найкраще що я бачу
І найгірше в що я вірю
За межею – вогнестійкість
Не спали свою надію

Поширені періоди, де граємо у класики
Розвинулась релігія, сховались всі у пасики
Солодкі ці фантазії, у сотах береже
Якщо, раптово, мед і запече
Страх нешвидко, болісно втече

Клянись своїм соратникам
Клянись, що їх забув
Цифри, крейду, течію
У яку ти і пірнув
Поширелося прагнення, та ти це не почув

Розвинулась комедія, шанує в пам'ять сміх
Відкиньмо псевдоніми всі, устанем сред нових!
Налиємо солодкого, покажемо ліси
Поважали геть брехливу казку
Бо на ній ми лиш росли

Вже не знаю що я бачу
Не боюся те, в що вірю
За межею – небезпечно
Там горить твоя надія

[contact-form-7 id="87" title="Formularz 1"]
[contact-form-7 id="87" title="Formularz 1"]