Коли ти нічого не варта —
Тобі це скажуть тисячу разів:
ти не такий універсальний,
не маєш таких нетипових мізків.

У тисячу хвиль виливається це зізнання,
і у всіх роки — кожна хвиля може стати останньою.
А що, як не перепливеш?
А як зависока буде?
Зламаєшся — і помреш.

Сліз для тебе не буде.
Кажуть: ти нічого не вмієш,
кажуть: ти — жахливе дитя,
нещасне Боже створіння,
не варте цього життя.

Кажуть: ти слабка ланка,
кажуть: ти дуже крихка —
тебе легко зламати,
а отже, ти не для життя.

Кажуть: за тебе всі кращі,
кажуть: вони — ростущі таланти,
а ти — не обдарована
ніяким по-істину важливим талантом.

Вони часто говорять,
і часом хочеться вірити,
бо сили — з думками боротися,
показувати щораз свої сили —
заводить у іншу пастку:
безсилу, невірну людину,
яка хоче показати, що краща,
ніж вважають про неї інші.

Саме думка часом важлива —
всі слухають, що скажуть ближчі
про те, яка ти людина,
та все ж роблять із тебе нижчу.

І ти лізеш по скелі гострій,
де проколють руки леза, —
щоб сказати: "Я люди варта!",
щоб про себе щось хороше знати.

Та скеля буває крутою —
не помітиш, як оступишся
й полетиш униз головою,
і талант навіки загубиться.

Насправді — якщо борешся,
якщо ти бачиш, що ти важлива —
ти неймовірно сильна,
по-істину талановита людина.

Таланти з дитинства ламають
слова: "Ти не така,
ти — дуже жахлива дитина,
не варта мого життя,
тобі далі нічого не світить.

Подивися на інших дітей —
ото я розумію: діти!
Не те, що ти в мене є.
От комусь дійсно пощастило —
мати талановиту дитину…"

Крила — це річ все ж важлива,
щоб у польоті вільно літати.
Не придушуй себе, людино —
бо ти варта свого таланту.<br>Dana Koslan

У бурі й грім, під свист сталевих злив,
Ідуть нащадки козаків – герої. Без страху, сумнівів, без зайвих слів. Стоять за Україну і за Волю.
В очах у них – вогонь священних днів. У серці гнів до ворога кривавого. Вони опора правди і чинів.
Щит живий для люду православного.
Хто впав – той зірка в небі золота. Їх кожна рана – це ціна життя.
Щоб ми жили у мирі і свободі.
Молімося й за тих, хто вже на небосводі
І поки б'ється серце України
І синьо-жовтий прапор майорить.
ЗСУ – це щит, це Гордість і Родина!
Що нашу землю мужньо боронить!
І доки сонце встає над Дніпром,
І діти сміються у чистому полі –
ЗСУ – це серце, що б'ється громом.
Заради життя, заради Волі!<br>Валентина Харченко

Ще вчора світ здавався кольоровим,
Очима мрій я бачив чудеса.
Я нині сам, і сум цей невловимий —
Серед людей, та ніби в небесах.

Кружляє тиша в кімнаті непривітній,
Усе мовчить, немов забуло звук.
Часи повзуть, повільні і безвітряні,
Неначе день — затертий, сірий круг.

И навіть сну нема — лише зітхання,
Й повзуть думки без світла і бажань.<br>Roman Bondarchuk

Свобода не в небі, не в золоті слів,
Вона — у мовчанні, коли не мовчать.
Вона — у очах, що не просять хлібів,
А просто ідуть, щоб іти, а не ждать.

Свобода — не крики, не зброя в руках,
Це вміння не зрадить себе у пітьмі.
Це крок уперед на розбитих шляхах,
Це вибір стояти, коли падають всі.

Свобода — це віра у власну мету,
Це думка, що світ можна знову зростити.
Це здатність сказати собі: «Я живу»,
І волю у серці своєму носити.<br>Roman Bondarchuk

Я з розуму сходжу без тебе —
Не від слів, не від дотику — ні.
Просто ти — як весняне небо,
Що живе у моїй голові.

Твій погляд — мов блискавка в тиші,
Усмішка — полум’я в сні.
Я бачу тебе — і втрачаю
Геть думки, що були при мені.

Ти не муза — ти буря і спокій,
Ти мистецтво в людській красі.
Я б мовчав, але серце говорить:
"Я з розуму сходжу… по тобі."<br>Roman Bondarchuk

Моя мрія

Я хочу бачити родину —
Свою всю разом за столом,
І в темний час, і в світлу днину,
Щоб дім світився тим добром.

Щоб сміх лунав поміж словами,
Щоб хліб був свіжий на столі,
Щоб ми завжди були всі разом
Й любов жила в нашій сім'ї.

Нехай не завжди все гладенько,
Нехай і бурі іноді…
Та головне — триматись неньки,
І повертатися сюди.

Бо в щасті — сила, в домі — крила,
І хай роки минають мить,
Я хочу бачити родину —
Вона мені усе простить.<br>Roman Bondarchuk

Запахло весною
по-мирному: радісно й світло.
Запахло весною
так ніжно, ласкаво й привітно:
радість – від зміни на краще в природі,
світло – від сонця проміння при сході,
ніжність – від пролісків перших, тендітних,
ласкавість в обіймах тримає привітність.
Та, все ж таки, хочеться мирного неба,
Світанків без грому боїв… це нам треба.
04.03.23 <br>Ірина Вірна

очі пророчі
сни жіночі
загадка, як казка
пісня – то ласка
хмари-тумани
зорі, як очі
місяць – усмішка
ковдра під ліжком
тепла підлога
спокій в повітрі
ліжко без ковдри
сни під повіками

10.09.22
<br>Ірина Вірна

не чіпай мене руками
й пальцями душі струн не торкайся
я кричатиму-верещатиму
тільки б утекти від розпачу
я прошу тебе: закохайся
в іншу цивілізацію
неземну позашлюбну цікаву
а прочитану книгу залиш
на полиці покинутої бібліотеки
Без палітурки
Без назви
Без автора
тільки рік видавництва та коротка анотація
11.09.22
<br>Ірина Вірна

Не співаю пісень.
не складаю віршів.
всі чуття засинають узимку.

Я чекаю весну,
як заясніє день
і яскраво світитиме сонце.

Намагаюсь повірить,
що настане ще мить,
коли мрії мене знов стурбують,

і навіє ще сон
зв'язку слів у рядки
про майбутню прийдешність…

минуло…
15.12.22<br>Ірина Вірна