Сиджу на небі, гірко плачу.
Хочу до тебе, квіточко моя
Ти варися у пеклі, звідси бачу
Жаль, що не добрав, ще два гріха.
<br>Іван

01.12.2025
1377-й день війни

Наше "завтра" кує хто попало,
Ті, хто мають шалене бабло,
Ті, хто може завадить і зрадить,
Та ми вперто їм це не дамо.

Перешкод по дорозі багато,
Та збудуєм майбутнє самі,
Дуже вдячні партнерам і друзям,
Допомога важлива завжди.

Самостійно ми створимо "завтра",
Без указки якоїсь з гори,
Бо втручання стороннього дяді,
Нам шкоду наносять завжди.<br>Галина Корольова

Ти зʼявилась у снах

Як зустрілися — не знаю,
але чомусь велику любов до неї маю,
не знаючи, хто ти,
не знаючи, як ти опинилась зі мною.
Але я радий, що доля не байдужа до мене —
підкинула такий подарунок.
Вона прийшла до мене в снах,
і, бачивши її лице,
я її покохав, немов бачу в останнє,
хоча зустрів цю людину вперше.
У цю мить мені хотілося, щоб сон став реальністю.
І як знайти тебе — не знаю,
та все одно велику надію маю (плекаю).
І сталося так, що доля не жарт жартувала,
а, немов у покер, зі мною грала.
Зустрів я її знову.
Спитаєте, як так вийшло?
Напевне, через те, що до втрати пульсу її кохаю.
А як зізнатися — не знаю.
Автор Владислав Покиданський <br>Владислав Покиданський

Вона прийшла навесні,
Та пішла у зимку.
Її ніжні, ласкаві обійми,
Її чорне, вугільне волосся
Зосталися в моєму серці.

Ті сонячні дні у літку,
Коли легкий вітерець
Грався з її волоссям…
Вона сяяла — мов друге сонце.<br>Мирза Кирило

Я сумую за тими днями,
Коли життя було безтурботним,
Коли пташки співали
Свої веселі пісні.

За тими днями, тими роками —
Як же я за ними сумую.
Коли дивишся в поле
І розумієш — це твоє,
Це те, що ніколи не забудеш.<br>Мирза Кирило

Людина — творець.
І брехун.

Оракул, що не чує власних пророцтв,
жрець, який поклоняється собі.

Вона будує світ —
щоб потім дивитись,
як він горить.

Вона народжує добро,
щоб годувати ним зло.

І коли питаєш, хто вона,
вона мовчить,
бо боїться почути відповідь.

Людина — це дно,
що називає себе глибиною.<br>Мирза Кирило

Біль — це так солодко,
Що й словами не описати.
І це не біль тілесний,
А біль душі, що тліє
Як вуглі в багаті

Ту рану ти мені лишила —
Вона була одночасно
Солодкою, мов мед,
І бридкою, мов холодний труп.

Та все ж — я любив ту біль,
Більше, ніж життя з тобою.<br>Мирза Кирило

Полонила ти серце моє —
так раптово, так непомітно.
Твій погляд — такий упевнений,
а очі — такі прекрасні,
що й слів не знайти людських,
аби описати їх сяйво.
<br>Мирза Кирило

На цьому кривавому полі
я тону, тону в твоїй любові,
наче в нескінченій безодні,
крові на цьому полі.

Якби існували боги
ця земля не горіла б
червоним полум’ям,
і не палало б у мені
нескінченне кохання до тебе.<br>Мирза Кирило

У твоїх словах немає сенсу
твої слова це абсолютний нуль.
Ти непомітний для суспільства.
Ти лише крапля в цьому
океані людства.

Живи – твори, твори – живи,
щоб світ хоч раз вимовив твоє ім’я.
Залиш по собі культурну спадщину,
культуру у твоїх словах та віршах,
у тому, що переживе тебе.<br>Мирза Кирило