Ударило, як від струму,
Коли побачив я тебе.
Твої гарні, пишні, груди,
До цих пір мене трясе.

Ти пройшла і не дивилась,
На мене такого жебрака.
Довго ще ночами снилась,
А я шукав хто ти така.

Одного разу у садочку,
Побачив там тебе.
Ти стріляла із рушниці.
Знов мене трясе .

Ти була у воєнній формі,
Крута як Лара Крофт.
В мене порвана ширінка.
Тікав як ідіот

Довго біг, щосили,
Забився дома у куток.
Тепер сиджу щасливий,
Тримаю молоток.

Кую безперестанку,
Металеві я щити.
Роблю броню, як у танку,
Щоб до тебе знову іти.

Доповз до садочку,
Броня то нелегка.
Ти стріляєш із базуки,
Знову тряска почалась

Знову кую безперестанку,
Броньоване авто.
Закінчив то до ранку.
Лиш би доповзло.

Їду на першій передачі,
Ще й броню одів.
Мотор реве і плаче,
Налякав усіх котів.

Додимів до садочку,
Ти у хаймарсі сидиш.
Тікаю знову додому,
Бо, ще й в мене угатиш.

Сиджу у хаті плачу,
Немаю, навіть баняка.
Все вкував в машину,
Лишив тільки друшляка.

Варю в сусідки макарони,
Сиплю іх в друшляк.
Телефон як задзвонить,
Хітом Ірини Фасуляк.

Голос з трубки питає:
Чи я авто склепав?
З рук макарони вилітають,
Каже що він є генерал.

Сиджу тепер у гаражі,
Кую стальні авто,
Надімною стоїш ти,
Лякаєш моїм друшляком.

В авто броня не пробивна
Як і серденько твоє.
Ти надімною капітан,
Мені купила баняки.

Машини на ЗСУ відправляю,
Ними хоч на танка йди.
Ти постійно мене хвалиш.
І миєш вже- наші баняки.<br>Іван

Якщо всі пишуть про любов,
Тоді я напишу про тебе:
Чорна сорочка до підлоги,
Блакитні очі, немов море.
День минає, і роки йдуть,
Та тебе мені вже не забути.
Твоя усмішка щаслива моє серце полонила.
Не поет я, та любов творить чудеса
І виливається в ці тонкі слова.<br>Тіна

Побачив твої гарні очі
Вони неначе океан
А памʼятаєш наші ночі?
Все здув той клятий ураган
І знову ми як незнайомі
Хоча все знаємо, повір !
У кого що тут на душі
А кто дикий як звір
Я протираю свої очі
І почуття неначе втратив зір
Побачив світ такий яскравий
Неначе сонце зранку за вікном
Ти вір в любов цю до кінця
Біди немає в тому що розбіглись
І наче ми і не сварились
Зустрілись поглядом с тобою
Хай буде грець с тою любовʼю
Але пройшли, не мовивши ні слова..<br>Василь Гуценко

А я все дивилася на горизонт.
Дивилася на захід сонця,
Дивилася й думала.
Я думала про все.
Я думала і про життя, і
про нездійсненні мрії,
й про кохання, й про надії.

Але я все дивилася на горизонт,
На таке яскраве та далеке сонце.
Воно заходило за горизонт,
А небо було гарне й життя було прекрасне.
А я все дивилася на горизонт.
Не було ні вітру, не було ні хмар.
Був тільки захід сонця й думки.
А я все дивилася на горизонт та й думала.
А чи правильно я тоді вчинила?
А чи правильно я все сказала?
А чи варте воно було того?
Але я все дивилася на горизонт<br>Христина

Життя швидко мине.
І будеш ти згадувати потім всі ті щасливі миті що провів з людьми.
Ти не згадаєш скільки витратив ти на ту подорож.
Не згадаєш скільки разів ти запізнювався додому.
Ти згадаєш як ти з друзями сміявся, як приколи з них гнав.
Ти згадаєш лише це.
То ж не змарнуй це життя на роботу.
Ті недоспані ночі не варті того.
Не варто воно того всього, тих сліз і болю.
Що ж ти будеш потім згадувать?
Як ночами ти писав проекти?
Чи як плакав бо тебе насварили за пропущений дедлайн?
Ні ти того навіть не згадаєш.
То ж не марнуй життя своє.
Живи. Живи. Живи.
Живи, бо це єдиний твій шанс.
Один єдиний, то ж живи в своє задоволення<br>Мавка

Я бачила сон, де була ясна ніч.
Там були струмки, гори й ліси.
Там була тиша й свобода.
Десь у траві співали цвіркуни.
Дмув теплий, легкий вітерець,
він колихав високу траву.
Вдалині шуміли струмки,
а в воді відблискувало зоряне небо.
На небі ясно світив місяць.
А десь так близько, й так далеко
водночас мерехтіли зорі.
А перед горами був темний й
густий ліс.
Ліс вже давно спав, тільки
поодинокі білки стрибали на деревах.
Інколи пролітали сови й кажани,
й шуміли листки дерев.
І тільки місячне світло, пробивалося
крізь нічну пітьму<br>Христина

Можливо я не та.
Можливо я не та з ким дружать.
Не та кого кохають.
А можливо це лише мої нав'язливі думки.
Ті думки що заважають спати.
Ті думки що переслідують завжди.
Ті що заважають спокійно мені жити.
Хоча може все таки це я не та.
Не та кого запросять на побачення чи вийти з дому на 5 хвилин.
Не та кого хтось зрозуміє до кінця.
Мене цінують лише за доброту.
Про мене згадують як я потрібна.
Про мене всі забули.
Навіть я про себе вже забула.
Й чомусь я навіть цьому трохи рада.
І кохати на вічно починають тільки з жалю.
Але ж вічність це дуже довго.
А не мить що мине так швидко як падає зірка<br>Мавка

Вона любила каву .
Любила її настільки, що пила її цілими днями.
Вона пила її по кілька чашок на день.
Любила міцну й гірку каву, яка була так для неї шкідлива.
Коли їй про це казали ,вона відповідала "шкідливо- це любити".
Вона не любила тих розмов.
Шкідливо любити людей, бо люди це ті створіння, що приносять один біль.
Люди- це страждання.
Тому вона пила каву й почала курити з нею цигарки.
Й не любила ті слова про шкоду.
Але одного разу їй відповіли:
"Шкідливо любити не людей, а шкідливо любити не ту людину"
Й в той момент у ній щось змінилось.
Вона відвела очі й затяглась їдким і темним димом.
Згадувала про ті заплаканії очі і безсонні ночі.
Згадувала про той біль і втрату
Вона згадувала про все.
Й про біль й про недовіру.
Й про усе що залишило довгий й болючий шрам на серці.
Але в той момент вона згадала про ті довгі розмови вночі.
Про найсолодші в житті поцілунки.
Про найприємніші слова в житті.
Про насолоду від тих теплих рук.
І все одно вона любила вже тільки каву й цигарки<br>Вона любила каву . Любила її настільки, що пила її цілими днями. Вона пила її по кілька чашок на день. Любила міцну й гірку каву, яка була так для неї шкідлива. Коли їй про це казали ,вона відповідала "шкідливо- це любити". Вона не любила тих розмов. Шкідливо любити людей, бо люди це ті створіння, що приносять один біль. Люди- це страждання. Тому вона пила каву й почала курити з нею цигарки. Й не любила ті слова про шкоду. Але одного разу їй відповіли: "Шкідливо любити не людей, а шкідливо любити не ту людину" Й в той момент у ній щось змінилось. Вона відвела очі й затяглась їдким і темним димом. Згадувала про ті заплаканії очі і безсонні ночі. Згадувала про той біль і втрату Вона згадувала про все. Й про біль й про недовіру. Й про усе що залишило довгий й болючий шрам на серці. Але в той момент вона згадала про ті довгі розмови вночі. Про найсолодші в житті поцілунки. Про найприємніші слова в житті. Про насолоду від тих теплих рук. І все одно вона любила вже тільки каву й цигарки

Прийде весна, розквітнуть квіти
І ріки буйні оживуть.
Родить земля, всміхнуться діти,
Радість в буденності знайдуть.

І пройдуть стежками до річки,
Букети квітів наберуть.
І до могили, ставить свічки…
Тим, хто за волю нині йдуть.

Розвіє вітер рідний прапор
Над рідним краєм навесні.
Те, що буде, не стане святом,
Тому що втратили ми всі.

Застигнуть в душах тії зими,
І закарбують назавжди,
Як боролися з лихими.
Як страждали я і ти.

30.11.2025<br>Альона Макарова

Прощай, моя чарівна, мила осінь.
Покрились сріблом золоті листки…
Ти йдеш на відпочинок – не назовсім,
Зустрінемось в зимовім, світлім сні…

Ти будеш у морози спочивати,
Твоя сестра вступила у права.
Благословила всіх природа-мати,
Прадавній цикл.., наше буття…

Ти щедрою була, всіх пригощала:
Буяли ниви, колосилися поля…
І про засіки всіх людей подбала,
Тепер закружить снігова зима…

Прощай, моя улюблена красуне!
Я дочекаюсь, полечу у Вись…
У пам’яті спливе минуле,
Прокрутиться вчергове Землі вісь.
ND💗<br>Надія Холод