Стара бабка вже дрімала
Як розпочалася гроза
Грози вона зовсім не боялась
Міцно стискала калаша

Стук у двері-орки хочуть пити
Зараз дам я їм води
Лише б в одному не протупити
Стріляти з гуркотом грози
<br>Іван

Зорі з місяцем палали
Ледь виднілися поля
Ми в траві з тобою лежали
Горіли яркі почуття

Чорне небо затяглося
Твій пес, за яйце мене вкусив
Я закричав, зробивши морду криво
І ногою його влупив

Скавуліли ви обоє
Аж заїскрилася зоря
Мабуть буду я без долі
Через твого дурного пса
<br>Іван

Рано -вранці я устала
Вінок гарнесенький сплила
Боньку і номер туди поклала
І вся та рухлядь попливла

День чекаю другий тоже
В дзвіночка все нема
Дівчата вже з хлопцями
В я самісінька-одна

Щось не то у цім приколі?
Може номер ворон вкрав?
Коли зайшла до Олі
Бачу від боні свої папірця

Ах ти жаба, морда рихла
Страшна ти така коза
Ти зажерла мою Боню
Ще й вкрала мого козака

Вечір землю вже вкриває
А я на лавочці сиджу
Мене милий обіймає
А я конфеточку жеру
<br>Іван

Чи є на світі ті страхи?
Немає, нам же не видно.
Чому ж боюся висоти?
Скоріш, це мрії пустоти.

Чому ж та кров постійно змушує
Розчинитися в тиші темноти,
Згаснути, мов крихке полум’я теплоти?
А крики ті суворі,
Злі та гонорові,
Не дають спокою над мною.
Краплі сліз, мов тихі дзвони,
Заповнюють ті безладні розмови.

Колючі дотики, мов скрипка,
Чутливі , мов любий зайчик.
Лише в тремтіння поринаю —
Думки одразу ж забуваю.
Чому ж не можу я здолати
Низьку гору тую?
Жаль, паніка, тривога збиває мене з боя.
Кину камінь — та він б’ється,
Лиш серце тихо в’ється.

Чи є на світі ті страхи?
Є, та нам не видно.
Може, той голос потайного
Вгамує ті буремні болі.
Лиш обійняти тебе мимоволі
Здійснять всі мрії мої.<br>Віталіна Фарʼян

Купила гель для тіла зі смаком черешні —
О тої, що росла в саду…
Мої сади залишилися в склепі,
тепер в пустелі я нові саджу.

І кожен раз, коли вдихаю вишні, —
на тілі залишаються від хімії сліди.
А моя справжня вишня дивиться на стелі,
бо моє місто захопили чужаки.

А ще той гель нагадує про Київ,
про «П'яну вишню», що пекла нутро.
Тепер приймання душу — наче двері,
де із водою й гелем згадую тепло.

Часи стирають віковічні скелі,
та пам'ять не стирається з душі.
Я мрію знов побачити ті двері —
і ті часи, коли втечуть вужі.<br>Катерина

В один момент туман покриє землю,
І біль в очах засяє на щоці.
Та буде пізно, адже мир уже далеко,
Де й щастя, й воля, ніби ми одні…

Ніч. Підвал. Виють сирени.
Скрізь чути крик і плач дітей.
Ці звуки прорізають вени,
Напевне, в кожного з людей.

Іще одні осиротілі діти,
Іще одна вдова в селі.
Не буде більше чоловіка,
Не буде батька і синів.

Життя людей пролите кров’ю,
Просякнуте слізьми батьків й дітей…
Невпинно б’ється за свободу
Та волю вільного народу
Не знаючи страху і меж.

Безмежний дух країни і держави,
Чиї кордони у серцях і наяву,
Чия же мова не іде за планом,
А вирина мелодією з вуст.

Вона і глибина душі живого,
Непросто є красиві слова.
Це те, що робить нас людьми від Бога,
А не звірами й тваринами життя.

Тоді ми будемо щасливі:
Коли не знатимемо бід,
Коли не буде батько й мати сиві,
А тільки в радості живі.

Тоді, коли нема війни довкола,
А навкруги бурхлива кров,
Яка не ллється із людей під ноги,
Й пульсує у судинах знов.

Світанок. Сонце. Сонячне проміння…
Безмежне небо й голуба блакить.
<br>Віталій Ковалевський

Птахи у вирій відлітають,
І клич їх чутно в небесах.
Немов мелодію співають
На ледь помітних голосах.

І вабить сонячне проміння,
За обрій землю зігріва.
І дай же сили та терпіння,
Збагнути ці прості дива.

Де зорі сяють у безодні
І місяць молодий – шаман
І знову ранки прохолодні,
Малює за вікном туман.

І осінь в лісі заблукала,
Вдягнулась в барви золоті.
Зозуля мабуть накувала,
Зустріти зиму в самоті.
<br>Віктор

Унікальний 
неперевершена геніальний
‎чоловік    постать суб'єкт
‎Один із мільйону мільйонів …
‎Їх любити. Чи себе любити?
‎            Мистецт
‎Все, це усе, будь-що, а ти?
‎Творці, хотіли діяли
‎ла ле
‎ло
‎— овва
‎всім ясно, Я. розумію
‎Подружжя Кеохайль в спокійно спокійно жило
‎Язик Зуби Руками роти тримали обирали казали.
‎Мозок ідеалізує
‎людина творить
‎творить ідеал
‎Ідеал – шлях   КРУ-ТО
‎                 – у прірву
‎Світили заплющеними
заплющеними
очима в Май-бу-тнє
‎Досі !ведуть не за ручку з могили
‎Він їв записники. Без! Підбор
‎Він таким не був, але й був прекрасним
‎Красу хочеться любити
‎Їхні персонажІ, ЦЕ КРУ-ТО.
‎Ранґи рівні посади Від, ВІД!   МОДА
‎Вона вирізняє тебе, до інших
‎Стиль життя смак вигляду
‎Зачіски
‎!      половинка      !
‎Камера знімає. Фільм про відому людину. Знайшли людину. обличчя.
‎:
‎:
‎.
… .. .                   Викапаний.
‎
‎
‎17.07.25<br>Кость Гірчиця

СИРІСТЬ!!!
‎РАНОК!!!
‎ПАСМУРНІСТЬ!!!
‎ТУМАН!!!!!!
‎Заклопотаність пальт, авто гуготіння
‎Прагматичність на землі
‎Красується формисте гілля
‎Цей не дощ
‎А-а-а-гвтівок дим дрів дим крізь сирість
‎Ша-а-а-арф русту
‎Минає минає летить
‎н   Рам кав  рами вітри
‎Світлофор
‎и
‎мряковина, світлофори мряковина
‎Окутав затишком туман
‎Вогкий, холодний, гарний Київ 
‎Угорі багатоповерхівки
‎Паморочать, паморочать гілки
‎Коричнево-сірі брюки без спину галопом проносяться а
‎там східці  тут всюди повз східці
‎Бруківка мчить, кав'ярні, книгарні
‎Вітрини сидячі, капучино, горняткоголові, подкаст про убивство в будівлі
‎Прекрасна пізня осінь
‎Єдина красива аромоосяяна
‎Час, коли тло виливається
‎І охоплює світ краси
‎— ………………………
‎Ця прекрасна атмосфера «Співзвуччя»
‎А далі початок й суперспомин
‎
‎
‎10.11.25<br>Кость Гірчиця

Хочу попасти я до Бога в рай!
Там сяйво мерехтить яскравим світлом;
Де квітів, трав, лугів, лісів розмай;
Хвала творцю звучить веселим гімном.

Не буде більше мук там і хвороб,
Забуду про печалі назавжди,
Там жити буду вічно без тривог.
Господь, молю, туди мене веди.

Багато лицемірства на землі,
Підніжки кожен день мене спіткають.
Але прошу, допоможи мені,
Кричу до Тебе, Господи, благаю.

В гріху погрузли люди, як в пустелі.
Глядиш навколо – тільки міражі.
Переді мною є великі скелі,
Допоможи мені з Тобою їх пройти.

Я також не без грішен, Ти це знаєш.
Але я каюся за вчинки всі свої.
І Ти одразу все мені прощаєш,
Ти відпускаєш всі мої гріхи.

Адже не в тому справа, щоб безгрішним бути.
По благодаті милість є Твоя!
Ти взяв на хрест усі мої провини.
Спасіння тільки є через Христа!

Він вмер за нас багато років тому,
Щоб ми усі до пекла не пішли.
Вічне життя подарував Месія
Та залатав на тілі усі шви.

В молитві щирій Я стою до Бога!
Його благаю: "Збережи мене!
Щоб відійшли хвороби і тривога!",
Бо в Нього серце добре та святе!!! <br>Юрій Сіромашенко