Символом мудрості чи уособленням якогось зла
Є легендарні та міфічні сови - природні хижаки.
Колись ця птиця на горісі нашого подвір'я жила.
Познайомитись з нею хотіли дорослі й малюки.

Є понад чотириста видів нічних мисливців - сов.
Лиш снігова полює вдень. Видає крики диких птахів.
Сова ельф одна єдина з усіх вживає рослинну їжу.
Різновидні сови стають мішенню поміж собою.

Пугачі - найбільші з хижих птахів на всій планеті.
Вони полюють на беркутів і молодих кабанів.
Сови бачать вухами. Рибу ловлять кігтями в злеті.
Майже всі переслідують рептилій, комах, птахів...

Приносячи змії в гнізда, захищають свою здобич.
Ті їдять, все, що рухається, собі в насолоду.
Мало хто в дикій природі спостерігає совину велич.
Найчастіше красиві птахи помирають від голоду.

В природі перуанська карликова сова - найменша.
Вона важить менше від колібрі - тридцять грам.
Зі совиних видів птаха євразійський філін - найбільша.
Всі полюють вночі. Карликова вдень розсікає повітрям.

Сова - пташина з великою, пухнастою головою.
Їй бачиться весь світ лише в чорно-білих кольорах.
Самка - важча від самця на чверть за вагою.
Сови клацають зубами, коли настрої - в мінорах.

Це - прекрасні, дивовижні, розумні, загадкові птахи...
Масово поширені майже на всій нашій земній кулі.
Про їх життя, полювання в темряві й сутінках - міфи.
Вони - досить граціозні, несподівані та витривалі.

Асиметричні вуха миттєво розпізнають звуки.
Мають три пари повік - для сну, захисту, моргання.
Три четверті оберту голови. Вуха - зі складок шкіри.
Нерухомі очі. Дуже рухлива шия. Плоске обличчя.

Сови зовсім не п'ють воду. Дивляться лише вперед.
Їх очі - без очного яблука, добре відбивають світло.
Не мають зубів. Цілою ковтають здобич навперейм.
Їжаків, очищених від голочок нігтями, їдять сміло.

Чутливі, безшумні - найтихіші з птахів планети...
Живуть парами до десяти, в неволі й до сорока років.
Їх вірність та відданість оспівують в віршах поети.
Вони є володарями цікавих й кумедних звуків.

Пташенятка народжуються сліпими з білим пухом.
Самець добуває їжу. Агресивна самка дітей доглядає.
Далекозорі. Наділені великою швидкістю й слухом.
Сова захищає потомство. Іноді на людей нападає.

Совине подружжя один раз за життя створює сім'ї.
Раз у рік самка висиджує від трьох до п'яти яєць.
Ці птахи - не помічені в господарському гніздів'ї.
Займають щось готове й маскуються на взірець.

Росла й виросла домашня пташечка... Охижилась...
Батьки просили: "Не чіпайте та не будіть, діти, сову".
Ми - ще малі. Заглядали в те совине гніздо, грались...
Тато відніс її на природу до здичавілого, зарослого саду.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Ти куди біжиш, гірська ріка?
Дай намилуватися тобою.
Буйний вітер сильно вже гойда
Гілочки смерек, що над водою.

Вздовж ріки порозросталися мохи.
Течії земні мелодії співають.
В папоротях й скелях – береги.
Схили в пишні шати одягають.

Закружляли понад річкою птахи -
Ті, що гнізда в'ють тут на деревах.
Їм так – добре. Вздовж великої ріки
Ввись знімаються на дужих крилах.

Враз затьохкав соловеєчко в долині
Там, де звивиста частина річки.
Он листочки затремтіли на калині.
То в коханні зізнаються вже синички.

То ж гойдаються грайливо на гілках.
Витанцьовують чарівний свій танок.
Раз по раз з дерев злітає птах,
Щоб разом сплестись в живий вінок.

Переглянулись в зажурі береги.
Захмарилось небо... Потемніло...
Буде дощ... Все стихло навкруги
Раптом вмить, немов би, й звечоріло.

А внизу потік в каміння гостре б'є
Й робить з річечки дрібні потічки.
Вийде сонце. Темні хмари прожене.
Зачерпне собі студеної водички.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Потаємно викладу в маленькому вірші
До польових волошок одвічну любов.
Їх делікатні, чепурненькі суцвіття-чаші
Романтичну душу розхвилювали знов.

Яскраво-сині, білесенькі, блакитні та рожеві
Вклоняються сонцю на вільних просторах.
Фіолетові, жовтесенькі, бордові й червоні -
На узбіччі доріг та узліссі, на берегах рік, у горах.

В Україні ультрамаринові волошки мережать
Посіви зернових: жита, ячменю та пшениці.
В ландшафтних дизайнах веселково манять.
В садочках і на клумбах - теж улюблениці.

Трав'янисті рослини - з родини айстрових
Є в південному та помірному поясі Європи.
Все життя - в захваті від волошок польових.
Довіра, вірність, простота - їхні символи.

Вродливі квіточки в посівах злаків - бур'яни.
В їх очах - синь, голубінь неба... Очей не відвести...
Неповторною красою манять вони.
З липня та до кінця літа можуть цвісти.

Листя має аромат гвоздики, лимона, м'яти.
Милі волошки - лікарські рослини, медоноси.
Зовсім невибагливими вважаються квіти.
Люблять сонце, дощі й вранішні роси.

Лік різновидів й сортів йде на сотні
Та деякі, на жаль, занесено в Червону книгу.
Скромні лучні... Ефектні декоративні...
Вони ніжно запрошують до приємного діалогу.

Витончені пелюсточки сплітають віночки.
Вклоняються небесам, несуть радість.
Дякую природі за такі даруночки.
Волошки символізують красу й молодість.

На українських теренах волошкові узори
Навіюють романтику, освіжають подих.
Несуть світу відлуння війни, наш біль і подвиг,
Силу, красу мудрої нації та її непокори.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Весня́ний рай обіймає віти,
Шепочуть трави між собою,
Шумлять струмки, малюють квіти,
Котиться небо синьою дугою.
Тендітний і лагідний вітерець,
Несе прохолодне і чисте повітря,
Гарний світ подарував наш Творець,
Божественну красу сонячного світла...
Дикі голуби́ па́рами летять,
Весна прийшла! Тихенько туркочуть,
На гіллі сороченята сидять,
Щось базікають, тріскочуть.
Все живе, все жити хоче,
Потребує нашої ласки і любові,
Вітерець тебе за вушко лоскоче,
Природа співає свої колискові.

23.03.2023. С.М. Онисенко

Весняний ранок, тиша і дощі...
У небі голубому сірі хмари...
Вже скоро квіти зацвітуть в траві
Й весна розпустить коси кучеряві.

Вже день настав, а дощик далі ллє,
Води він не шкодує всій природі!
Свою вологу ніжну віддає
Землі весняній, весняним долоням.

Вже й вечоріє, дощ все не шкодує
Своїх краплин - вони ж на благо йдуть!
Бо ж теплий дощ життя весні дарує,
Її красі - всім квітам у садку!

Та й нічка із дощем - сьозини тихі
Від дощику спустились до землі ...
Люблю дощі весняні - вони щирі,
Нема у них ні крапельки журби.

Бо після дощику всі квіти зацвітуть,
І яблуні в саду зазеленіють.
Люблю я дощ, бо я люблю весну!
Бо у весні краса, любов, надія...

Українська земля - вишуканий, квітковий рай...
Куди не глянь, вабить природна краса, очі милує.
Богом даний українцям чарівний дивокрай.
Незрівнянна природа над ним майстерно чаклує.

А як підіймуться в ріст ще й ароматні зелен-трави
Та помережать їх миттю лісові, гірські й польові квіти,
То для душі вже не може бути приємнішої забави,
Ніж зачаровуватись ними, за Україну щиро радіти.

Бувало в дитинстві, як вибіжу на наш горбочок,
Що романтично височіє над хатою і рідним селом,
То серцем відчуваю, що цей дивовижний куточок
Обіймає мене міцно своїм добрим, вірним крилом.

Колись з батьками, братами та сестричкою
Знаходила в горах різнобарвні, пахучі квіточки.
Милуватись красою з малих літ стало звичкою.
Подобались все - дерева, кущі, трави, квіти, листочки...

Квіткове різномаїття рясно вишивало ті трави.
Вабило п'янким, духмяним ароматом до себе знов.
Життя... Змінювались події, місця, ритми й октави,
Але не минала до отчого краю щемна, дочірня любов.

Вітер колише чебрець, материнку, горицвіт, ромашки.
Гартує дзвіночки, волошки, братчики, маки в житі.
Дощем омиваються модні квіткові капелюшки.
Сонечко дбає, щоби всі квіточки були вчасно розкриті.

Радо розцвітають анемона, кульбаба, люпин, іриси...
Лікує цикорій, живокіст, Петрів батіг, пижма, дивосил...
Запахом вражають фіалки, конвалії, валеріана, м'ята, нарциси...
Їм вдячно вклоняється нескінченний небосхил.

Наша земля в різні пори року змінює земний одяг.
Прикрашає себе скромною, безцінною красою.
Первоцвіти наввипередки сідають в лісовий потяг.
Гори та доли плачуть квіткою "Божою сльозою".

Заквітчана, мальовнича природа України має все.
Во істину - благородна, цілюща, багата земля...
Хай українському народу вітер змін щастя несе
Й воєдино об'єднає навіки наші мільйонноголосі "Я".

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Вранішній туман - як сиза, безмежна хмаринка.
Пропливає, немов у казці, над сушею й водою.
В нім купаються кожне дерево, кущ, квітка, травинка.
Гори та ліси зволожуються з його ходою.

Вони радіють туману. Росичкою вмиваються.
Рослинний світ дружненько йде в повен ріст.
Із вдячністю своєму рятівнику вклоняється.
Миттю оживає природа. Має вона такий хист.

Туман... То вранішнім серпанком пробіжиться
Низесенько над самою красунею землею.
То здалечку скромненько покрасується
Над долинкою затяжною та густою млою.

А коли вже вийде на прогулянку сонечко,
Повітря нагріється. Враз стане тепліше.
Туман сяде на воду та землю, мов у сіделечко,
І розчиниться в них це диво з див наймиліше.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко