В нас собака той-тер'єр,
Забіяка без манер.
Хоч на вигляд він смішний,
Та характер в нього злий.
Ім'я вплинуло мабуть.
Вульфом – вовком його звуть.
Ті, кого він налякав,
Як його не обзивав :
Гітлер, Вурдалак, Адольф,
Варфоломій та Рудольф.
Баскервілів злющий пес.
Нам же – чудо із чудес.
Любий песик – шерсть сторчма.
Малесенька голова,
Вуха – крила чи лопух
Ось такий наш відчайдух.
І хоч зовні він не вовк –
Вдача вовча, знає толк.
Вульф для нас – лиш доброта,
Навіть Рижика кота
Поважає злюка вовк
З ним собака – м`який шовк.
Бо на тигра схожий кіт
Може наробити бід.
Навіть не кусається,
В хованки з ним грається
Забіяка, чортеня,
Волохате бісеня.

Ми вчимося рахувати

Один, два, три ,чотири, п'ять
Весело все рахувать.
Один – котик на порозі,
Два – собачка на дорозі,
Три – в садочку їжачок,
А чотири – паучок.
П'ять – крокує квочка мати.
Шість, сім, вісім це курчата,
Жовті і малі клубочки
Крутяться навколо квочки.
Дев'ять ще одне курча
Десять – гарне каченя.
Добре щоб запам'ятати,
Треба ще порахувати.
Один – котик два – собачка
Три в садочку їжачок.
Не пропустимо чотири.
Це маленький паучок.
П'ять, шість, сім і вісім-
Квочка курчат веде до садочка.
Дев'ять – ще одне курча,
Десять – гарне каченя.

Пригріло сонце й сніг поплив,
Уся в струмках дорога,
Співав все півень, говорив,
Десь заревла худоба.

Розщебетались горобці,
Й синиці поряд дзвінко,
Стрибали-гріли промінці,
Торкалась гілка гілки.

Миттєво танув сніговик,
Тулилась шибки муха,
Хто зим не бачив тих, не звик —
Нехай уважно слуха.

Жаль, не почує звук струмка,
Та в хвилях хрускіт криги,
Моя історія така,
З моєї тільки книги.

Стежки зелені ледь, брудні,
Дороги всі в болоті,
Пташки у небі, теплі дні
У сонця позолоті.

Біля бузку старенький пліт,
Черемуха край хати
Біліє, поряд ви́шень цвіт,
Хрущів як не згадати.

І як же зе́лено було́
Та ніжно, біло-біло!
Всім тим все дихало, жило,
По-сво́єму щасливо.

20.12.2025.
Ганна Зубко

Немає осені
й не світиться зима,
Відомо — в грудні
вже припаркувалась,
Не білосніжна,
в тому то й біда,
Принишкла,
в сірості сховалась.

Дні у дощах,
немає хуртовин,
Сніг не біліє,
холод не морозить,
Нема птахів
між змоклих горобин,
Зимі ховатися вже досить.

Хай вийде, снігом
трохи хоч сипне,
А потім ще,
щоб рясно забіліло,
Покриє інеєм,
морозом ущипне,
Де сонце просто би світило.

Позиркувало б
зрідка із-за хмар,
А небо фарб
темніших увібрало б,
Між снігу вітер
хвацько би літав,
І по-зимо́вому
усе би виглядало.

03.12.2025.
Ганна Зубко

А жити хочеться усім,
Тим, хто в літах і тим, хто юний,
Хто хворий й хто здоровий, дужий.
Так, жити хочеться усім.

Та Бог дає кому сто літ,
Ну, а кому і значно більше.
Інший лиш починає жить
Та мусить йти – Господь покликав.

Довго чиясь свіча горить,
Інша ж згорає дуже швидко.
Це значить, що уже смерть близько,
Вона прийде уже за мить.

Та скільки би ти не прожив,
Чи зовсім мало, чи багато,
Як добрі справи залишив,
Про тебе будуть пам"ятати.

2016 р.

РІЗДВО І БАЖАННЯ

Йде Різдво, прямує в зорянім намисті,
Янгол над хата́ми крила розгорнув,
Сніг лягає сріблом на віконця чисті,
Бо на світ в стаєнці з’явиться Ісус.

Дзвони линуть в небі, мов дитячі мрії,
Ру́ки ми складаєм в щирих молитва́х,
Боже, дай нам сили, дай любові й миру,
Щоб жила́ Вкраїна вільна не у снах.

Коляда лунає, пісня неземная,
Йде від хати, лине в зоряний прості́р,
Сяє над вертепом зірка провідная,
І в душі співає Ангел із хорів.

За столом родина і молитва щира,
Очі повні віри, серце – як вогонь,
Хай Госпо́дь з Небес нам зі́шле сво́ю міру:
Мир і перемогу, що зросте з долонь.

Тиха ніч святая, сніг лягає м’яко,
Тиша в Божім світлі, Божа благодать,
Хай в душі́ зростає віра, як зернятко,
І веде крізь те́мінь зви́тягу кувать.

Хай замість тривоги – дзвони на світанку,
Хай дитя сміється, а не плаче в сні,
Хай в душі – колядка, а не чорні ранки,
І в серцях молитва, як зоря в вікні.

Хай молитва наша все зліта до Бога,
Й буде понад нами Божа благодать,
Хай веде нас віра крізь важку дорогу,
І свічкам життєвим хай не дасть згасать.

На столі – пшениця, в рушниках – надія,
Під обрусом – пам’ять, в серці – рідний край,
Хай Пречиста Діва буде в наших мріях,
Буде нам як Мати й захисти́ть наш край.

18.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID:  1054031

РІЗДВО І БАЖАННЯ

Йде Різдво, прямує в зорянім намисті,
Янгол над хата́ми крила розгорнув,
Сніг лягає сріблом на віконця чисті,
Бо на світ в стаєнці з’явиться Ісус.

Дзвони линуть в небі, мов дитячі мрії,
Ру́ки ми складаєм в щирих молитва́х,
Боже, дай нам сили, дай любові й миру,
Щоб жила́ Вкраїна вільна не у снах.

Коляда лунає, пісня неземная,
Йде від хати, лине в зоряний прості́р,
Сяє над вертепом зірка провідная,
І в душі співає Ангел із хорів.

За столом родина і молитва щира,
Очі повні віри, серце – як вогонь,
Хай Госпо́дь з Небес нам зі́шле сво́ю міру:
Мир і перемогу, що зросте з долонь.

Тиха ніч святая, сніг лягає м’яко,
Тиша в Божім світлі, Божа благодать,
Хай в душі́ зростає віра, як зернятко,
І веде крізь те́мінь зви́тягу кувать.

Хай замість тривоги – дзвони на світанку,
Хай дитя сміється, а не плаче в сні,
Хай в душі – колядка, а не чорні ранки,
І в серцях молитва, як зоря в вікні.

Хай молитва наша все зліта до Бога,
Й буде понад нами Божа благодать,
Хай веде нас віра крізь важку дорогу,
І свічкам життєвим хай не дасть згасать.

На столі – пшениця, в рушниках – надія,
Під обрусом – пам’ять, в серці – рідний край,
Хай Пречиста Діва буде в наших мріях,
Буде нам як Мати й захисти́ть наш край.

18.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID:  1054031

Ти, певно, не знаєш, настане той час:
Я тихо спущуся до тебе з небес
На вії легеньким мов пух вітерцем
У сон твій – немов у вікно промінцем.
Дитячим рум'янцем у пам'яті зрину,
І болем у серці з гіркого полину,
Стечу по щоках гарячими ріками,
Мій образ застиг за твоїми повіками.
Розвію тремтіння, що стомлює очі,
Теплом огорну холодної ночі,
Без дотику тіла тебе пригорну,
У сон твій тривожний на мить зазирну,
Любов'ю своєю розвію тривогу,
Тобі прокладу безтернисту дорогу,
Для тебе долатиму будь-яке лихо,
Мій дух біля тебе снуватиме тихо…

ЛАПАТИЙ СНІГ ОБТРУШУЄ КРИЛО

Лапатий сніг обтрушує крило,
Мов білий спогад, що летить, кружляє,
Шепоче вітер: «Вже таке було…»
А він летить і м’яко так сідає.

Змережаний морозом кожен звук,
І тиша, наче вічність, оживає,
Душа мовчить, бо втомлена від мук,
А сніг летить і килимом лягає.

Він все летить, мов пам’ятає шлях,
Притрушує і верболіз, й калину,
Неначе шаль моститься на плечах,
І навіть причаївся біля тину.

І в кожній миті спогадів печать,
Засніжені дитинства виднокраї,
Де мама вміла піснею мовчать,
А батько мовчки грів долоні краєм.

Сніжинка, як молитва на вітрах,
Що лине з неба чиста і прозора,
І світ стає, неначе білий птах,
І скатертина біла й неозора.

Лапатий сніг обтрушує крило,
І з легкістю лягає на простори,
Цілує ніжно й лагідно чоло
І взяв в обійми рідні мої гори.

13.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025