Едвард Мюріке
Це- Вона!
Весна блакитній стрічці знов дає
звитяжно майоріти у повітрі;
запахи ніжні і привітні
линуть землею, обіцянок повні.
Фіалки сині у заду`мі,
вже прагнуть розцвісти.
Гей! Лине арфа, млосно й сумно-
О, Весно, так, це- ти!
Я пізнаю тебе, йдеш ти!

з німецької: поетичний переклад Івана Петришина

<blockquote class="wp-embedded-content" data-secret="BHjc9WD5qh"><a href="https://strommeninc.com/the-best-german-poems-with-english-translations/">The Best German Poems with English Translations</a></blockquote><iframe class="wp-embedded-content" sandbox="allow-scripts" security="restricted" style="position: absolute; visibility: hidden;" title="“The Best German Poems with English Translations” — Strømmen Language Classes" src="https://strommeninc.com/the-best-german-poems-with-english-translations/embed/#?secret=ZnA1LIe9gb#?secret=BHjc9WD5qh" data-secret="BHjc9WD5qh" width="600" height="338" frameborder="0" marginwidth="0" marginheight="0" scrolling="no"></iframe>
<br>Ivan Petryshyn

—І кожен день я відчуваю як стискається моя шия, розуміння того, що це не вирішити за один день, посилює стан ще більше, тиск бере гору і ось ось я зірвуся ,падати не страшно, страшно після цього встати та продовжувати. Безперервний цикл того, як ти намагаєшся виправитися або стати кращим, але це не по мені, мій максимум це хоча б вийти з цього жаху.<br>Сумний Фавн

Дощ
Дощ ішов цілу ніч,
Стукотів по вікнах довго.
І не спалось до ранку мені,
Лиш думки прилітали знову.

Від думок тих сльоза покотилась.
Зрозуміла,що щастя розбилось.
Повернути назад неможливо,
Дощ змив все і сказав:"Щасливо".

Ангелом прилину

Хочу пригорнутись до твого серденька,
Почути три слова:"Ти моя рідненька"
В серці защеміла від розлуки рана.
Хочу,щоб шептав ти:"Ти моя кохана".
Але ж ти далеко,далеко від мене.
Тільки лиш думками лину я до тебе.
Ангелом прилину,тебе потривожу.
Бо без тебе,любий,жити я не можу.<br>Ольга Дяченко

Спогади
Квітнуть за вікном черешні,
Розливаються білим цвітом,
А я згадую дні прийдешні,
Що пов'язані з літом.

Квітнуть за вікном тюльпани
І нагадують полум'я в серці.
Забуваю ті дні з роками,
Коли пила воду з відерця.

Квітнуть за вікном фіалки,
А я згадую радісні ночі.
Дарував ти мені свою ніжність,
Цілував мої лагідні очі.

Квітнуть за вікном нарциси,
А я згадую ніжні руки.
Чути птахів кругом голоси,
Але сльози течуть від розлуки .<br>Ольга Дяченко

Дуже вдячна щиро Богу,
За синів-життя моє!
Бо вони є найдорожчі,
Кажу їм-люблю тебе!

Я для вас прихилю небо,
Сонця промені ясні,
Буду вашим охоронцем,
Вдень і рано і вночі!

Подарую вам найкраще,
Що я маю у житті,
В Бога прошу захищати,
Серцю дорогі всі дні!

Я люблю на ніч читати,
Різні казочки з книжок,
І люблю я доторкатись,
Ваших ніжних все щічок!

Поцілую і пригорну,
Хай Господь вас береже,
У молитві прошу щиро,
З вами Ангел хай буде!

Я безмежно вдячна Богу,
За синів-життя моє,
Ми із вами все пройдемо,
Бо ми один в одного є!

Я люблю вас дуже сильно,
В моїм серці назавжди,
Буду вас оберігати,
Від нещастя та біди!
<br>Мар’яна

Коли боляче на серці,
Ти до Господа звернись,
Він єдиний зрозуміє,
Лиш до Нього ти молись!

Коли сил уже не має,
Пережити важкі дні,
Богу щиро ти молися,
Допоможе Він тобі!

Завжди віру май у серці,
Як би важко не було,
Ніч закінчується сонцем,
Після холоду тепло!

Хай надія не згасає,
Усе добре ще буде,
Ти неси прекрасне в серці,
Й хтось у темряві знайде!

Не хвилюйся ні про що ти,
Дякуй щиро за усе,
І настане час ще щастя,
Все погане вмить мине!<br>Мар’яна

Обійми
Обійми мене ніжно,коханий,
Пригорни до себе руками,
Щоб почула я стукіт серця,
Щоб кохання цвіло роками.

Обійми мене крепко,навіки,
Щоб у щасті я потонула.
Обійми мене,сонечко миле,
Щоб в обіймах твоїх я заснула.<br>Ольга Дяченко

Багато раз скажу вам чесно,
Про себе чув я злих пліток,
Складали недруги словесно.
Й облили брудом до кісток.

Кажуть: я огидний за пітона,
Що я брехливий мов удав,
Але жодна вам оця персона,
Не скаже що: я їм віддав.

Коли просили допомогу,
Я дав їм все, не відмовляв.
Й пустив до рідного порогу,
Їм все буквально довіряв.

Й ночей багато я не спав,
Допомагаючи цим людям,
І все що можна їм прощав,
Як і близьким своїм друзям.

Мене як монстра описали,
Ті, кому я душу відчиняв,
Що друзів з себе удавали,
На жаль, тоді я це не знав?!

Не їх брехня рве мою душу,
Як те що люди вірять їм,
І знов оправдуватись мушу,
Й від них очистити свій дім.

І тільки той, хто мене знає!
Підтвердить правду моїх слів,
Який цинізм часом буває,
У тих кого в житті пригрів.

В якій душа була напрузі,
Коли жорстоко доля б’є!
І тільки вірні мої друзі,
На справді скажуть: хто я є!
<br>Ігор Лівак

Ну і що?
Так, я люблю завзято грати.
Ну і що?
Аніме — мій світ крилатий.
Ну і що?
Я мусульманин, це мій стан.
Ну і що?
Я іншим був, ніж ваш план.
Ну і що?
Хіба я маю ставати у чергу до рамок?
Ну і що?
Я сам будую свій внутрішній замок.
Комусь не подобається мій портрет?
Дивіться повз — у мене свій сюжет.
Ну і що?
Я змалку бачив світ інакше,
Крізь білу пелену — життя справжнє.
Я в серці ніс добро, як чисте світло,
Чекав, щоб і в душі чужій воно розквітло.
Чому ж навколо стільки зла й отрути?
Тепер я можу нарешті збагнути:
Це тому, що люди віру втрачають,
І Бога в серцях своїх не відчувають.
Я не зламався під вагою дивних поглядів,
Добро — це щит мій серед тисяч доводів<br>Іван Геннадійович Юрченко

Холодним пилом застелило вікна,
Братська любов перетворилась в смерть.
Надія, спалена вогнем «мессії»,
На згарище думок осіла вщерть.

Бетон, тепліший за людські обійми,
Став прихистком у вирі вічних війн.
Колись чужа стіна, що ледве гріє,
Сховала кладовище мертвих мрій.

А місто спить. Свинцевим, важким сном.
Традиції — іржа на рейках днів.
Укрившись гаслом замість теплих ковдр,
Воно не бачить попелу в вікні.

Він падає — беззвучно і повільно,
Стираючи кордони і жалі.
Останній попіл спаленої віри
На збайдужілій, кам'яній землі.<br>Тетяна Григоренко