Зазеленіло, забриніло, загуло —
Все ожило, розтануло, і потекло:
По деревах соками, струмками,
Дзюркотливими річок потоками,

Природними п'янкими ароматами,
Усіх пташок дзвінкими сонатами.
Для зору — оновленими краєвидами.
Для душі — неповторними митями.<br>Maks DrevoSad

Життя нас вічно десь ганяє
Жити в правді, чи в брехні?
Але, про це нас не питає
З чим ми згодні, а з чим: ні?!

Правда завжди очі коле,
Не раз доводить нас до сліз,
Біль в душі, а серце кволе,
Немов вкрутили гвинторіз.

Але, правда на те і правда,
Що всіх веде на чисту воду,
І вже ніяка пропаганда,
Тобі не зробить перешкоду.

Бо вже знаєш всю дорогу,
Й на поворотах, всі відрізки,
І ніхто не матиме вже змогу,
Тобі запудрити всі мізки.

Чи може вибереш брехню,
Яка в оману нас вганяє?
Достатки й щастя по життю,
Підряд усе нам обіцяє…

Брехня бува така солодка,
Як повний грошей гаманець,
Але, насолода та коротка,
І колись приходить їй кінець.

І особливо у нас в коханні
Ця брехня занадто зла,
Мов сіль гірка на свіжій рані
Як зрозумієш: що це гра!

І як на зло, брехня і правда,
Завжди поряд з нами йдуть,
І однаково вся їх кривда,
В житті нас боляче всіх б’ють!
<br>Ігор Лівак

Кохання про що ми мрієм чуючі це слово.
Кохання бажання розуміти з пів слова.
Кохання не опишеш ти словами.
Воно єднає душі думки що між нами
Коли це відчуття до нас приходить.
Як кажуть хто шукає той знаходить.
Тоді ми серця двері навстіж відчиняєм, і наші душі полум'ями сяють.
Ми прагнемо весь час бувати поруч, І про коханя поглядом говоримо, У кожнім жесті бачимо ми все ,І слів бракує, щоб описати це.
Тож для кохання , відстань не важлива, воно в нас є, і в ньому наша сила.<br>Назар Тюпа

Мені жіття ти дарувала мамо.
Тобі уклін мій до землі.
Не зрадила, завжди кохала,
Пробач мені за всі гріхи.
Перед тобою як перед Богом,
Тобі я все можу сказати,
Життя кидало по дорогах.
Мене лиш розуміла мати.
Не кинула а була рядом,
Тобі я дякую кажу.
Пробач мені за всі образи.
Мамуля я тебе люблю<br>Тюпа Назар

Я тебе не забуваю,
З часу начебто згадую,
Твій облік не рушиться вже понад декількох років, пам'ятаю.

Пам'ятаю,кожне твоє слово,
Кожний твій погляд на мене,
Дякую,що ти існував,тоді і заради мене ..

Пробач,що не вспіла сказати,
Як сильно я тебе кохала,
Направду я й досі кохаю,
Щоправда потрібно мовчати,
Колись моя правда промовиться.

Колись я скажу у вічі,
"Це все на краще здійснюється?"
Це все було минулим вдвічі.<br>Вань Соломія

Крізь зорі пробираючись до тебе
І руйнуючи усі сузірʼя,
Тебе я забираю в сон до себе,
Щоб ми, мов пазли, розбирали ті сузірʼя.

І поволі збирали тих гігантів ми назад,
Усіх, що тримало небо синє,
Всесвіт разом побудуєм знов.
У зоряні моря вина заллємо.

І мов таємну небезпеку тихо
Ми заховаєм все це під матрас.
Де зорі й сни плетуть космічний ритм,
І всесвіт грає лиш для нас.<br>Стася Ядловська

БІЛИЙ ДИМ

Я упаду
І більше вже не буду,
Буду грудкою землі.
І ніхто, ніхто мені не скаже,
Що там буде вдалині.
Може сніг,
А може злива
Приголубить пил землі.
Може, стрінемось десь з тобою
Там… Кохання білий дим.

2023, Донецька область

Я упаду
І більше вже не буду,
Буду грудкою землі.
І ніхто, ніхто мені не скаже,
Що там буде вдалині.
Може сніг,
А може злива
Приголубить пил землі.
Може, стрінемось десь з тобою
Там… Кохання білий дим.

2023, Донецька область
<br>Михайло Левицький

Вже котру ніч один і той же сон:
Я бачу, як страждає мій Херсон.
Як плачуть сумним світлом ліхтарі,
І як вогонь випалює в горі.

Як кожен день літають FPV,
І не сховатися ні вдень, ні у ночі,
Я знаю — це не сон, це наяву:
Херсон стражданням стримує орду.

Там мужні люди, зграї всупереч,
В біді не опускають мужніх плеч.
Я бачу і у сні, і наяву,
Як КАБами шматують вулицю мою.

Я відчуваю, як здригається земля,
Як чорним воронням вкривається вона.
І як Дніпро несе у своїх очах,
Всі наші сльози, що стікають по містах.

Стоїмо ми — стоятиме і наш Херсон!
І вистоїмо ми, й це буде не сон.
Фортецею стоїш на березі Дніпра —
Не пройде крізь тебе російська ця орда!
<br>Віктор-Севила

Немає куди повертатись,
Немає з ким зустрічатись,
Могили, хрести, могили, хрести,
І серед них на колінах ти.

Закляк у зігнутій позі,
Стримати сльозу не в змозі,
І студнем застигли думки,
Твій погляд як у пітьмі.

Хрести стоять рядами,
І люди стоять часами,
Не в змозі відійти,
Свій біль перемогти.

Лиш пам’ять блукає часом,
А час на могильній плиті,
Різцем викарбуваний разом,
Коли народився, коли час піти.

Усе в очах промайнуло,
Все, що було в житті,
Всі рідні, друзі, знайомі,
Лиш залишився ти.

Щоб їм віддати належне,
Щоб їх у даль провести,
Де вирій високий, безмежний,
Де всі там будемо ми.

Хрести, хрести, могили,
І серед них на колінах ми,
Стоїмо серед них, як в облозі,
Стоїмо серед них живі.
<br>Віктор-Севила

Пташе, ти безкрилий, хто тебе намагається залишити без сил, без волі, без віри, тебе змусили. Оті шовінюги, оті нелюди!

Раптом здалося, що вони всесильні. Пташе мій, не знесилюй свою долю, не куй себе ще далі. Віднайди свої крила: знайди ліве, знайди своє праве, своє славетне. І знай, мій Пташе, що це ми всі.<br>Артем lume