Весна прийшла. І простір захихикав.
Заполонила все немов Wi-Fi.
І світ емоціями враз забликав —
коти, так точно: тепло — значить рай.

На вулиці коти записки пишуть
про кицьку білу, і пухнастий біль.
А потім себе витівками тішать
і галасують: «Це був план! Це стиль!»

Собаки дивляться — коти у фазі.
Та в них своє: бої, війна і честь.
А особливо — коли у екстазі
вирішують конфлікти “дай” і “десь”.

Людина оновилась теж — без згоди:
тепер закохані поети всі.
Він дивиться й питає про погоду
і роздягає у думках її.

Дерева в шоці: «Ми просто стояли!»
Весна у відповідь живий терор.
І зеленіють крони — це бувало…
Назвімо просто — це весняний хор.

Весна наркотик кине — і радіє.
Вона — це хаос, запахи і сміх.
Від щастя всі — коти, собаки мліють,
та й люди теж не відстають від них.

21 квітня 2026 р.

Я сьогодні — як чайник без кришки киплю.
Я киплю, і свищу, і не знаю межі.
У кишені — вітри, та я все це терплю.
Мої плани масштабні — не входять в вірші.

Я виходжу у світ, як у цирк без квитка,
де коти диригують оркестром дощу.
Де маршрутка — немов божевільна ріка
і сміється й глузує: «Тебе не везу!»

Я танцюю на небі у капцях із хмар,
розмовляю із вітром на “ти” і на “йди”.
А реальність питає: «У тебе, що? Жар?»
— Ні, не жар. Просто я відпустила світи.

Мені смішно, як важність шукає паркан,
Я підписую хаос як “автопортрет”.
Бо життя — це не план і не строгий екран.
Я — безбашний і трохи космічний куплет.

21 квітня 2026 р.

Ми знаєм — попереду тиша й пітьма,
і кожен наш крок — це холодний удар.
І час не лікує — це просто зима,
і правда мовчить, як згорілий пожар.

Ми бачили світ, що тріщить знов і знов,
де віра ламається в пил і бетон.
Та ми підіймаємось знизу, з основ,
бо шлях наш один — до кінця. Це закон.

Життя — наче бокс. За ударом — удар
летять нам у груди, збиваючи ритм.
Зупинка. Ковток — неба вічного дар.
І знову у бій — це життя алгоритм.

Тугими канатами рингу — межа,
немає там тиші, немає там сну.
Є дихання, втомлена боєм душа,
і кроки вперед крізь бетонну стіну.

Стає зрозумілим: рахунок — це тінь,
і він не керує, коли ти в бою.
Хоч для перемоги є сотні причин,
Та ми все одно стоїмо на краю.

Кінець завжди поруч, він тихо стоїть,
і ми крок за кроком ідемо крізь все.
Наш ринг — наша доля. Ця правда звучить.
Не впасти раніше, ніж сонце впаде.

21 квітня 2026 р.