На небесах немає мірил,
Хто на яхті, а хто без вітрил,
Хто багаті, хто бідні,
Бо перед Богом всі рівні.

Не так важливо, звідки ти родом,
Який твій статус чи рід.
Не мають ваги титули, гроші,
Душа —- ось істинний світ.

Чи в палаці, чи в бліндажі,
Чи ї си в ресторані, чи сухі коржі.
Перед Богом всі ми, як діти,
Ми в Його очах немов квіти.

Розділяють нас тільки страхи земні,
Та в серцях палають думки одні,
Любов, що з'єднує світло і тіні.
Перед Богом ми всі рівні.

А за вікном ідуть дощі…
Липневі дні… й осінні грози…
В садах курличуть журавлі, у серці повіва морозом…
І знов рідненькі на щиті у дім родинний повертають…
Нам не забуть хвилини ці…
Їх душі в вічність відлітають…
А так хотілося б пожить, дітей побавить і онуків,
Та це життя всього лиш мить…
І не страшні вже більше муки.
І часто з вічності в цей світ душа свій погляд направляє,
На цей ріднесенький поріг, де зараз з вітерцем гуляє…
Тоді усе своє тепло, й любові чистої озерце,
З молитвою дарує нам. Нехай зрадіє кожне серце.
А ми приймаймо в чистоті
Усе що серденька торкнеться.
І цей невидимий зв'язок нехай ніколи не минеться…

Сюди покликала нас Мати
В благословенний Богом край.
У Меджугор'є прекрасне,
Душа де відчуває Рай.
Тут всі печалі залишаємо Рідненькій Ненці,
Що з висот молитви нашої чекає….
Щоби покаявся народ…
Щоб ми серця свої відкрили,
Щоби очистилась душа,
Й молитви щиро підносили
У дім Небесного Отця.
І ці сльозинки,
Що стікають
У просьбах наших і мольбі
Тобі, Матусенько рідненька,
Ми віддаємо…
Лиш Тобі…
Ми дякуємо за Синочка,
Якого привела в цей світ…
Тебе Ісусику благаємо,
Благослови вкраїнський рід.
Благослови нам Україну,
Щоби піднялась із руїн…
І хай обійме мати сина
Й складає Господу поклін.
Нехай сміються щиро діти,
Нехай співають небеса,
У полі хай буяють квіти,
Нехай чарує їх краса.
І наш рідненький, синьо-жовтий,
Замайорить в наших серцях…
Його ми маємо любити,
Бо сам Господь створив цей стяг.
Пшеничний лан й блакить небесна
Так мила нашому Творцю…
Не впадемо ми на коліна,
Пройдемо місію оцю…
Тебе благаємо уклінно,
Рідненька Діво Пресвята,
Моли за нас свого Синочка…
Хай мила буде жертва ця…
Ти направляй наші серденька
І наші забери жалі…
Бо Ти небесна наша Ненька!
Бо любі діти ми Твої!
Молитви наші не змовкають…
Вони підносяться у Рай…
І краща доля нас чекає.
ГОСПОДЬ
БЛАГОСЛОВИТЬ
НАШ КРАЙ !!!

Недільним ранком Рідновір,
‎Ішов по вулиці спокійно.
‎Із церкви в рясі вийшов піп,
‎В ту ж мить покликав Рідновіра.
‎
‎"Чому до церкви ти не йдеш?"
‎"Не йдеш на сповідь, помолитись?"
‎"Чи ти забув що кожен раб,
‎до Бога має поклонитись?"
‎
‎На нього глянув Рідновір,
‎І засміявся прямо в очі.
‎"Не раб я божий,а онук,
‎а храм для мене це природа."
‎
‎"І чому ти в чудовий день,
‎мене свідомо тягнеш в рабство?"
‎"Мені щоб з Богом говорить,
‎навіщо взагалі ти здався?"
‎
‎"Своїх Богів я не боюсь,
‎а щиро вірю в їх підтримку".
‎"Вони зі мною кожну мить,
‎У вітрі, у землі, в травичці."
‎
‎"Твій Бог тебе рабом назвав".
‎"Де тут любов, де тут повага?"
‎"Гріхи придумав для тебе,
‎бо страхом легше керувати."
‎
‎"Тому пробач, та я пішов,
‎в твоїх словах не має віри".
‎Я вільним в світ оцей прийшов,
‎Ярмо твоє я не надіну."

Верещако Сергій.
‎

Барвистеє літечко
Обніма крилом,
Клечана Неділенька
Йде до нас з добром.

Стелить на долівоньку
З липових гілок
Та із татар-зіллячка
Зелен-килимок.

І м"ятою дикою
Горнеться до ніг.
Зі святою Трійцею
Привітаю всіх.

2021 р.

Пахне м"ята, татар-зілля,
Прийшла Клечана Неділя.
Ой, Неділенько Зелена,
Чистого усім дай неба.

Бог Отець і ще Бог Син,
А також Бог Дух святий,
Пресвятая Божа Трійце,
Дайте миру українцям.

Дітки щоб спокійно спали
І вві сні щоб не здригались,
Не тужили за синами
Рано посивілі мами.

А вони, сини та доньки
Поверталися додому
Та війни не було більше.
Ти зроби це, свята Трійце.

2023 р.

Преславне свято пречудове
Відзначить православний люд.
Від Пасхи сорок днів по тому
Вознісся до Небес Ісус.

Святий Престол отой Небесний
Посів Він поруч із Отцем.
То ж хочем молитви вознести
І порадіти разом з Ним.

-Буде спасенний той, хто вірить –
Він власним прикладом сказав.
Також життя матиме вічне,
Як і Христос – Спаситель наш.

2016 р.

Вже на столі смачна кутя,
за стіл зібралася родина.
А на щоці бринить сльоза,
тут рідного бракує сина.
І серце крається в журбі .
Воно не може позабути
святі минулі вечори,
де разом всі хотіли бути.
І як раділи ми тоді,
і як разом колядували.
А час біжить без вороття.
Сумні тепер часи настали.
І не одна така сім’я.
Їх так багато в Україні…
Палає в полум’ї земля…
Міста і села у руїні…
А Святий вечір на поріг
У кожну хату заглядає.
І на покуті вже дідух,
а за столом усіх немає…
Заплачуть діти … і батьки…
Сестра за братом заридає ,
Він відійшов у інший світ,
і поруч вже його немає.
Кутя підсолена слізьми …
Сумний.. Святий … Вкраїнський вечір…
А на поріг колядники
принесли радість для малечі.
Та крізь журбу й сердечний біль
будем Ісуса прославляти.
Прийшло Дитяточко з небес,
щоб життя вічне всім нам дати .

Любов Колодій

Прекрасний сон наснився зранку…
Синочок мій такий щасливий,
Прийшов до себе у кімнату
І все навкруг наповнив миром.
А ми в кімнаті іншій були,
Й стіна їх простір роз’єднала,
Аж чую враз я крізь завісу:
Чарівна музика заграла.
І залунали звуки в танці,
Піднявши дух мій і бажання.
І хто ж це так чудово грає?
І хто прийшов до нас так зрання?
Тихенько встала… Крок за кроком…
Легенько відчиняю двері…
Приємна музика лунає,
Кожну клітинку наповняє.
Дивлюся в синову кімнату,
Крізь шибку тінь я розпізнала.
Синочок мій, це мій Сергійко,
А я на тебе так чекала.
Вхиляю двері я несміло,
Щоби його не налякати.
Замилувалася цим дивом
І стала сльози витирати.
І подивився він на мене,
Який приємно-милий погляд,
Відкинувшись на спинку крісла,
Провів кімнати своєї огляд.
Його почала я хрестити:
Отця і Сина, і Святого Духа.
Так пару раз я повторила.
І Бог почув … і він послухав…
Дозволив сину залишитись
Хоча б іще одну хвилину.
А я підбігла і обняла
Всім серцем і руками сина.
Я знаю – це його кімната,
Рояль, де взявся, не згадаю,
А із-під рук його несміло
Чудова музика злітає.
Його спитати я хотіла
Те, що у думці прокрутила,
Коли увечері при свічці
За нього Господу молилась.
– Як ви живете там, синочку,
Як ваші дні там протікають?
А він сказав, що все в порядку,
І ми про вас усе тут знаєм.
Стояла я і задивлялась…
Побаченому я раділа…
В очах моїх застигли сльози…
Це сон… і я це розуміла…
Розмова була в нас думками,
З уст не зронилось ані слова.
Як це прекрасно і чудово –
Зустріти сина свого знову.
Сказав, що це його кімната.
Сюди він може прилітати.
– Вона чекає твого зятя,
Готовий я її віддати.
Не знаю, що готує доля,
Чим день нас обдарує завтра,
Нехай буде Господня воля…
Життя прекрасне – і це правда.
Ми шляхом вічність наближаєм…
Лишень пройдім його як треба…
Живімо так …
Мов помираєм в житті земнім
Для царства неба !

Любов Колодій

Біль не можливо пережити…
Ти просто вчишся з болем жити…
На ласку Божу уповати
І разом кожен крок ступати.
Коли Господь бере на руки,
То не страшні тоді розлуки.
Зітре він смуток і страждання,
Зародить щире покаяння,
Очистить душу й порятує
І воскресіння подарує