Прекрасний сон наснився зранку…
Синочок мій такий щасливий,
Прийшов до себе у кімнату
І все навкруг наповнив миром.
А ми в кімнаті іншій були,
Й стіна їх простір роз’єднала,
Аж чую враз я крізь завісу:
Чарівна музика заграла.
І залунали звуки в танці,
Піднявши дух мій і бажання.
І хто ж це так чудово грає?
І хто прийшов до нас так зрання?
Тихенько встала… Крок за кроком…
Легенько відчиняю двері…
Приємна музика лунає,
Кожну клітинку наповняє.
Дивлюся в синову кімнату,
Крізь шибку тінь я розпізнала.
Синочок мій, це мій Сергійко,
А я на тебе так чекала.
Вхиляю двері я несміло,
Щоби його не налякати.
Замилувалася цим дивом
І стала сльози витирати.
І подивився він на мене,
Який приємно-милий погляд,
Відкинувшись на спинку крісла,
Провів кімнати своєї огляд.
Його почала я хрестити:
Отця і Сина, і Святого Духа.
Так пару раз я повторила.
І Бог почув … і він послухав…
Дозволив сину залишитись
Хоча б іще одну хвилину.
А я підбігла і обняла
Всім серцем і руками сина.
Я знаю – це його кімната,
Рояль, де взявся, не згадаю,
А із-під рук його несміло
Чудова музика злітає.
Його спитати я хотіла
Те, що у думці прокрутила,
Коли увечері при свічці
За нього Господу молилась.
– Як ви живете там, синочку,
Як ваші дні там протікають?
А він сказав, що все в порядку,
І ми про вас усе тут знаєм.
Стояла я і задивлялась…
Побаченому я раділа…
В очах моїх застигли сльози…
Це сон… і я це розуміла…
Розмова була в нас думками,
З уст не зронилось ані слова.
Як це прекрасно і чудово –
Зустріти сина свого знову.
Сказав, що це його кімната.
Сюди він може прилітати.
– Вона чекає твого зятя,
Готовий я її віддати.
Не знаю, що готує доля,
Чим день нас обдарує завтра,
Нехай буде Господня воля…
Життя прекрасне – і це правда.
Ми шляхом вічність наближаєм…
Лишень пройдім його як треба…
Живімо так …
Мов помираєм в житті земнім
Для царства неба !

Любов Колодій

Біль не можливо пережити…
Ти просто вчишся з болем жити…
На ласку Божу уповати
І разом кожен крок ступати.
Коли Господь бере на руки,
То не страшні тоді розлуки.
Зітре він смуток і страждання,
Зародить щире покаяння,
Очистить душу й порятує
І воскресіння подарує

Душа одягнута у тіло пішла в цей світ
Повільним кроком.
Ступала легко і несміло щоб не зранитись
Ненароком.
Все пізнавала й розуміла :
Довіру вірність і бажання.
Вона свідомо проходила свій шлях земний,
Повен навчання.
І всі важкі випробування долала мужньо,
Знову й знову.
Жила піднесена в коханні,
І світську вже вела розмову.
Душа жила ….. Зносилось тіло….
Вже сивина покрила скроні…..
Вона до вічності хотіла,
Їй важко вже в земнім полоні…
……..
Душа зраділа й посміхнулась
Відчула….
Може вже літати.
І піднялась високо в небо
Екзамен із життя складати.

Бог є любов. Це істина свята.
Це наша цінність. Дорожімо нею.
Несім її через усе життя,
Ділімось нею з нашою ріднею.
Нехай Господь живий нас направля,
Нехай рука Його керує нами.
І всесвіт Він красою наповня,
Чарує світ мелодія піснями .
І сам Ісус є поряд повсякчас.
Свята Марія Господа благає,
Щоб Він охороняв всіх нас
Й послав спасіння для нашого краю.
Нехай Господь в нас віру укріпля,
І воля хай буде Його святая.
Ніщо нам не зашкодить за життя,
Як віра буде в серці преблагая.
Душа жива є з Богом повсякчас
І на Землі вбирає суть всевишню.
Вона несе у світ цей благодать,
Яку дарує людям своїм ближнім.
В нас вільна воля. Вибір робим ми.
Стан нашої душі від нас залежить.
Якщо ми хочем залишатися людьми,
Любім цей світ! Робім все як належить!
Промінчик світла ближнім принесім,
Сумує хто чи в розпачі якому,
Ласкавим словом ніжно огорнім –
І зморена душа забуде втому.
А як будемо з Богом у житті іти,
Й черпати із криниць його води живої,
То Дух Святий нам подарує з висоти
Добра, здоров’я, ласки і любові.
І запанує в серці в нас любов,
І ми без меж її всім будем дарувати,
І порадіє Бог Отець і Син у небесах.
І вже не буде більше плакать Божа Мати.

Коли наступає в моменті
Слизька кам'яниста дорога.
Кінчаються всі аргументи,
Шукаєш у храмі ти Бога.

Потрібна від нього підтримка,
Щоб взяв тебе міцно на руки.
Доніс на щасливу зупинку,
Де закінчують плин свій муки.

По сьогодні ніхто не знає,
Де живе наш великий творець.
Хтось в іконах його шукає
І чекає щасливий кінець.

Але часом мені здається,
Що планета один організм.
Святе лише там відгукнеться,
Де присутній в живих моралізм.

Поселяється в чистім серці,
Де від вчора панує любов.
Там будує прозорі фортеці
Замість тисяч тутешніх церков.

Панує людськими руками,
Надихає творити добро.
Відшукати б його з роками,
Щоб спокійно на серці було.

На горі під небом синім стояв мудрий Світовит.
І стурбовано дивився,як кругом змінився світ.
Як його онуки світлі ворогують між своїх.
Де єднання? Пам'ять Роду?Як забути ви могли?

Скрізь куди він не погляне,
Хоч на захід ,хоч на схід.
Скрізь корупція й розруха,
Ще й війна ,що нищить Рід.

І спитав в синів й онуків,
Як до цього ви дійшли?
Хто зумів вам стерти пам'ять,
В душі темряву впустить.

Як природу рідну матір, що життя усім дала.
Ви за папірці продали,як і совість і життя.
Ви рубаєте завзято скрізь ліси,густі гаї,
Потім кажете що кисню стає менше на землі .

Світовит стояв похмуро,
І не міг знайти він слів.
Як ви нищите без жально,
Що вам в дар колись дали.

Про проблеми звикли нити,
Що життя стає важким.
А щоб стати й щось змінити,
Нема часу, стержня й сил.

Так постояв він подумав,
І покликав всіх Богів.
Треба людям нагадати,
Як в балансі з світом жить.

Щоб згадали про підтримку,один одного в біді.
І з природи сили брали,а не нищили її. Матір землю обробляли,та водойми берегли.
Бо людина і природа,одне ціле на землі.

А чистого четверга
Кожна хвилька дорога –
Слід помити скрізь. прибрати,
Писанки розмалювати,
Готувати крашанки,
З печі вийняти паски
Та накрити рушником
Вишиваним. І з добром
Великодня вже чекати.
Це чудове гарне свято.
2022 р.

Молився,хрестився з проханням про поміч,
Вважав що так треба,так роблять усі.
Звертавсь до Христа і до бога чужого,
Та радий що потім збагнув помилки.

Прокинувся я , і відкрилися очі,
Що я слов'янин в мене віра друга.
І час повертатись до предків,до Роду.
Від Яхве хай вільною стане душа.

Збагнув я тоді що мій храм є природа,
Я з лісом,з землею,я Рода онук.
А біблії,церкви,хрести і ікони,
Це ніби кайдани,що знищують дух.

Розправив я плечі і в небо поглянув,
Відрікся від рабства, страждань і гріхів.
Не хочу молитись,а хочу я славить,
Релігію мертвих забути повік.

Прийду я до лісу,розпалю багаття,
Згадаю бабусь і своїх дідусів.
І предків у тиші тихенько згадаю,
Я радий що знову вернувся у Рід.

Слов'яни вже годі стоять на колінах,
Знімайте хрести, та очистіть думки.
Бо віра слов'ян нести світло у маси,
Прийшов час сказати,що ми не раби.

Колись був баланс між усіма світами,
І Боги і духи з людьми пліч о пліч.
Завжди один одному допомагали,
Повага і шана ішли від душі .

Всі знали що в лісі є власний господар,
У домі є дух що сім'ю береже.
Річки і болота також не безхозні,
Зв'язок був міцний у створінь і людей.

А потім чужинці прийшли із хрестами,
По лікті в крові і ненависть в очах.
За їхню релігію сіяли смерті,
Бо не хотіли слов'яни рабами ставать.

Волхвів убивали за їх непокору,
І капища нищили,стерли з землі.
Всі згадки про віру людини й природи,
Страхом заміняли, на віру мерців.

Всіх духів яких знали люди віками,
Назвали їх бісами, силами зла.
А Рідних Богів що світами керують,
З корінням із пам'яті піп виривав.

Але ж не могли ці чужинці збагнути,
Що духи і Боги,це наша сім'я.
І якби їх біблія не називала,
Зв'язок не обірве ця їхня брехня.

Що марні старання реальність змінити,
Своїми іконами віру закрить.
Прокинуться люди,мине трохи часу,
Спливе вся брехня що збиралась віки.

Крилатий Семаргле ти є Богом Яві,
Стихія вогню у тебе в крові.
Пролети над полем білим і безкраїм,
Крилами своїми розтопи сніги.

Щоб земля ставала кожен день тепліше,
І народ виходив в поле працювать.
Засівали ниви ярими хлібам .
Де б росли рясніли,колос достигав.

Завжди захищаєш Явь від зла лихого,
Бережеш посіви і Роди людські.
Крилами з вогню, світиш ніби сонце,
Коли пролітаєш в небі голубім.

Ти лети до Праві до Богів могутніх,
Передай дари їм і слова такі.
Час вже повертатись до своїх онуків,
Годі нам терпіти Яхве і хрести.

Хочемо під сонцем вільними ходити,
З радістю на капищі славні промовлять.
А не в церкві слізно прощення просити,
І палити свічки по усіх кутках.

Род , Перун і Велес,Лада і Морена,
Ваші імена в серці на віки.
Час прийшов вернути нашу Рідну Віру,
Аби мудрість й єдність знов прийшла в Роди.