Вже Різдво настало, радість у дворі.
Коляду співають діточки малі.
І дорослі також біля них співають,
Божеє Дитятко радо прославляють.

Бо Ісус родився від Діви Марії.
Пролунала світом звісточка події.
Це Дитя маленьке, що прийшло із Раю
Вірних всіх проведе до Божого краю.

Будемо співати Синові й Марії,
Хай живе у серці промінець надії.
А Ісус маленький ручки простягає
Нашу Україну міцно обіймає.

Мати положила синочка на сіні,
У кожну родину Він несе спасіння.
Йосип і Марія піснями голублять,
Бо синочка свого вони дуже люблять.

Пастушки маленькі весело співають
І мале Дитятко щиро прославляють.
І ми теж будемо Дитя величати,
Радісні колядки будемо співати.

Хоч на серці важко, у душі тривога,
Та усю надію ми кладем на Бога.
Він усіх нас любить, нас усіх спасає
І синочка свого на смерть посилає.

А мале дитятко устонька відкрило,
Нашу Україну поблагословило.
І народ співучий, ниви і поля.
Вільна Україна – Божая земля.

Місяць в шибку загляда,
Лине світом коляда
На Різдво Христове.
На столі кутя й узвар,
А всього дванадцять страв
В час цей вечоровий.

Переступиш лиш поріг –
Видно дідух-оберіг
На чільному місці.
Вся зібралася сім"я
І господар припроша,
Помолившись сісти.

А як зіронька зійде
І засяє із Небес,
Усіх заворожить –
Кожну страву скуштувать
Та Ісуса прославлять
Дитяточко Боже.

2019 р.

Господи, стань за плечима моїми,
Силу даруй витримать грім висоти.
Не заради слави — заради Вкраїни
Йду крізь вогонь крізь безсонні світи.

Дай мені серце, що істині служить,
Руку хоробру — що добро не торкне.
Хай моя варта кордони сторожить,
Поки світанок пітьму віджене.

Збережи братів у дорозі тривожній,
Сліз матерів не дай більше лить.
Я не прошу собі стежки погожої —
Лише додому сумлінням спочить.

А коли впаду — прихилися над тілом,
Прийми до раю Боже, душу мою.
Щоб усе чорне зробилося білим,
І мир, мов світання, зійшов в нашім краю.

Злетіло слово й оселилось між людьми
Любов'ю в наші душі промовляє
Що б не робили, де б ми не були
Та слово Боже скрізь до нас лунає
Колись, немовби подихом легеньким,
Шепоче ніжно, наче огортає
Щоби зцілити зранене серденько
Щоб нагадати нам, що так кохає
Колись мов дощ по шибці затанцює
Щоби збудити нас у вправній дії
І нагадати що усе Він чує
Що ми висловлюємо тихо так, у мрії
А інколи мов сніжна завірюха
Промчить, щоби зі сну всіх нас збудити
І твердо промовляє, лиш послухай,
Що маєш ще у світі цім зробити
Одначе чи у вечорі чи зранку
Чи сходить сонце, чи уже сідає
Ти з Вірою відкрий своє серденько
Прийми Любов святу,
Що так тебе чекає

Я більше не рахую свої дні
Нехай вони за мною поспішають.
І чи веселі дні, а чи сумні
За них подяку Господу складаю.
Не знаю я, що завтра жде мене,
Не знаю, що дароване Всевишнім,
Та завтра прийде і не обмине
Його прийму в смиренні з серцем чистим.
І благодаттю сповниться душа.
Тріпоче серце, ніжністю зігріте.
Пробач, мій Боже, що була не та.
Та крила Ти даєш мені щоби злетіти.

Господь говорить тихо до кожного із нас…
Говорить і шепоче до нас у різний час…
Лише відкрий серденько і голос цей впусти.
 Хвилинку сядь, тихенько, і ти уже не ти…
І лиш тоді відчуєш у затінку душі
Мелодію чарівну Господньої тиші.
І музика заграє, засяє дивосвіт,
Веселкою красуючись наповниться весь світ.
Слова заповнять серце і душу, і уста
Й покотиться сльозинка прозора і легка.
Тоді ти розумієш, що є на світі час
Коли душа говорить із Господом за нас
І ти цієї хвилі підносишся увись
І ти цієї хвилі шепочеш як колись
Твої відкриті очі та серце і душа
Їх полонила мудрість і Господня красота.

Ступає Жива по траві,
‎Де роси світяться на стерні.
‎Заграв життям подих її,
‎Слова її весняні перли.
‎
‎Вона пробуджує ліси,
‎І душі сплячі в людях будить.
‎Її усмішка наче світ,
‎Що все творити знов примусить.
‎
‎В її долонях спить тепло,
‎В очах – глибинь небес священих.
‎Де Жива йде – росте добро,
‎І зло відходить від оселі.
‎
‎Вона з роси й проміння дня,
‎Із співу жайвора у лузі.
‎В її руках жива весна,
‎Що зцілює серця від туги.
‎
‎Дає вона життя воді,
‎Зерну дозріти дозволяє.
‎Вона в душі, в живій ході,
‎Коли любов нас окриляє.
‎
‎Промова в'ється як туман,
‎До неї, Матері Природи.
‎Щоб вічно жив наш рідний край,
‎І не вмирала сила Роду.
‎

Дажбоже, ясний володар небес,
‎Ти світлом огортуєш Рід наш увесь,
‎Даруєш тепло і життя кожен день,
‎Ти світлий наш Бог,ти світовий кремінь.
‎
‎В своїй колісниці з колес вогняних,
‎Женеш ти пітьму за обрій за ліс.
‎І сиплються іскри у роси ,в полях,
‎Щоб щедро родила священна земля.
‎
‎Тобою зігріті ліси і моря,
‎З тобою вмирає і оживає зоря,
‎Народ твій віками молився тобі,
‎Щоб хліб запашний завжди був на столі.
‎
‎Твій диск золотий з неба світить нам шлях,
‎Яким ми ідемо в барвисте життя.
‎Ти завжди народ свій у битвах ведеш,
‎А серце народу у сяйві цвіте.
‎
‎О, світлий Дажбоже даруй нам снагу,
‎Щоб ми відродили Рідну Віру ,й землю.
‎Щоб правда жила і свобода цвіла,
‎І доля народу не бачила зла.
‎
‎Ти Бог наш родючий,життя джерело,
‎З тобою не страшне ні горе,ні зло.
‎Бо світлом ясним захищаєш віки,
‎Онуки Дажбога єднаймося всі.

‎

‎Гримить над світом Перунова сила,
‎У небі сяє вогняна стріла.
‎Пориви вітру аж дуби схиляють.
‎Гроза очищує і села і міста.
‎
‎Тебе Перуне- громовержцю славлю,
‎Ти блискавицею розрізуєш пітьму.
‎Даруй народу силу і відвагу,
‎І бережи мій дім ,і цю землю.
‎
‎Ти захисник всіх воїнів хоробрих,
‎Перуне батько грому і грози.
‎Твої слова ,це істинні закони,
‎Які пройшли від предків в ці часи.
‎
‎Твій грім лунає,ворогів лякає,
‎І темна сила тоне у пітьмі.
‎Світило сонце з неба зігріває,
‎Хай мир прийде у ріднії хати.
‎
‎У хмарах срібних бачимо твій образ,
‎Коли над лісом буря ожива.
‎Хай твоя сила нас веде в дорозі,
‎Прийми від серця всі оці слова
‎

Липневий день до обрію скотився,
Завершує цей місяць вже свій хід
І достигають яблука та сливи,
Ще й винограду синій й білий плід.

І близько-близько Спас уже медовий
Та яблучний настане скоро теж,
Із медом пироги будуть готові,
Освятиться у храмі оте все.

Ми смакуватимемо медом й пирогами,
Яблуками та грушами також.
І небо мирне й сонечко над нами
Хай завжи-завжди буде. Дай то Бог.

2024 р.