Все більше стрічаю самотніх у людних місцях,
Знаходяться осторонь, але недалеко загалу,
З собакою, котиком, книгою, чаєм, смартфоном

Не прагнуть вони, але видаються, як зігнутий цвях
На рівнім паркеті серед танцювальної зали,
Чи нонконформіст в аристократичнім салоні.

(Ефект Расьомон)

Ні, ми нічого не забули
І нашу пам'ять не знесло –
Ми добре знаємо минуле,
Яким і де воно було.
Чому була несправедливість
І хто її культивував,
І хто із нас явив цнотливість,
А хто боровся і програв,
Хто вперто рухався угору,
Хто падав долі нижче дна,
І хто вдавав з себе потвору,
А хто із них був – головна.

І хто страждав, завдавши болю,
І хто любив, а дехто зрадив,
І хто віддався алкоголю,
І хто цьому всьому зарадив…

Хоч начебто в усім є згода,
Але така людська природа,
Що кожен свідчить про своє:

У кожного свої облуди,
І різне бачення подій,
Тому всі "хто" – це різні люди
У кожній пам'яті людській.

Приватна пам'ять самобутня
І трансформується щодня,
Вона спрямована в майбутнє,
Хоча буває і брехня.

Захочемо – й минуле буде
В його вселенській повноті, –
Як приймуть кожен спомин люди:
Метаморфози і полуди,
Як не поступимось гордині,
Знайдеться місце у картині,
Де об'єднаються усі.

Мистецтво бачити минуле
Таким, яким воно було –
Щоб ми нічого не забули
І кожне – першоджерело.

Це, каже критик, неможливо,
Життєва логіка проста:
Як кат і жертва справедливо
Опишуть? Істина – свята?

Немає "істини святої",
Багато істин – ось де ключ!
Нема історії легкої –
Її не візьмеш голіруч.

Життя нам жалує дарунки й рани.
І не завжди однакове число.
Приносить поодинці й цілі клани –
Незмірне їх у нього джерело.

Для ран у нього – сходинки з туману,
В бездонну душу падають, як тло:
Ніколи не буває так погано,
Щоби ще гірше стати не могло.

А для презентів – мармурове ложе,
Що кличе ще тягтися до зірок:
Ніколи не бува настільки гоже,
Щоб не хотілось краще хоч на крок.

Що б не прийшло до цього капоніра:
Скарби чи болі, успіх чи біда, –
Людині завжди буде мало міри
І завжди буде трішечки шкода.

24.06.2026

Наш мозок еволюційно запрограмований шукати найпростіші та найшвидші шляхи обробки інформації, і мова ідеально підходить для цього.

"Ми окремі, як два континенти"
"Ти не кажеш мені компліменти" –
Вирішують проблеми через рот
Відразу попадаючи в цейтнот.

Адреналін вихлюпує у спорі –
Не кожен знАйдеться в такім розборі.
За словом слово… і здобудуть двоє
Квітуючу вербальну параною.

Ми швидше віримо словам – не діям.
Слова нам значно ближчі, ніж події.
Вони мерщій лікують наші рани,
Аніж тюльпани, торти і романи.

Так, обіцянки викликають схильність
До емоційного кредиту: пильність
Притуплена, плекаючи надію,
Що збудеться оте, про що я мрію.

Слова дають ілюзію контролю:
Чіткі думки безпечніші доволі
Хаосу дійсності, реальності і яви,
Та ще і простір відкривають для уяви.

А лестощі – ілюзія безпеки –
Дешевий дофамін без іпотеки.
Тому достатньо легко їх сприймати…
А дії треба аналізувати.

Вони ж бо вимагають розуміння:
Аналіз їх – таке складне уміння! –
Та ще й обмежується браком часу,
Потуги і життєвих сил запасу.

Тому слова упевнено й доречно
Долають вчинки. Світ цей небезпечний:
Творець ілюзій і майстерний лжець
Завжди здобуде лавровий вінець.

27.05.2026

А іноді – хвилюючо яскраве,
Коли здіймає сонячна заграва
Тваринні почуття. ВогнЕнний сонця схід
Бентежить у душі потужний світ
Ілюзій і Оман.
Карбує і мережить!

Що від Бентеги до Життя належить?
Мо' Сумнів, мо' Вагання, Недовіра,
Підозра до Агресії й до Миру,
Експансія і Злість?
Живи потиху
І віднайди в буденщині Утіху.

Природа людей незмінна:
Як тисячі років тОму,
У пошуках свого щастя
Чуже вони рушать невтомно.
Кого би ми тут не взЯли:
Римлян древніх, нацистів,
Кхмерів чи комуністів,
Брахманів чи іудеїв, –
Всі були раби ідеї.
Й тієї ідеї заради
Чинили масові зради:
Інакодумців карали,
Було й таке, що вбивали.
Історія по спіралі?
Та озирніться навколо!
Наш розвиток йде не далі –
Спіраль ця схожа на коло!

Крізь чорну вись, де зоряні багаття,
Ступила Смерть — холодна сіра ртуть.
Вона зняла з плечей своє лахміття,
Промовила йому: «Збирайся в путь».

Здригнулася Душа — підбита птиця,
Що крилами чіпляється за вись:
«Чекай, благаю! Дай іще торкнутиь
Земного сонця, що любив колись!

Я ще не всі слова свої сказала,
Вони в мені іще горять вогнем!»
А Смерть у відповідь: «Цього замало.
Скинь тіло й не махай зі слів мечем.

Віддай моє, тебе я не тримаю,
Я замикаю коло — ключ в замку.
Що будувала ти на цій твердині,
Я оберну у тишу й заберу».

«А як Любов? — Душа кричала в тишу. —
Вона ж сильніша за холодну сталь!»
Смерть посміхнулась: «Я її залишу.
Вона — єдине, що мені не жаль.

Я забираю плоть, руйную стіни,
Усе, що я забрала, то моє.
Любов… Вона не знає смерті й тліну.
Лишаю на землі. Нехай живе…».

Забрала Смерть своє і полетіла —
Полинула Душа до нових веж,
В далеких зорях смуток розчинила.
Лишився простір… В нім —Любов без меж…

10 червня 2026 р.

Зустрілися в душі дві сторони
На роздоріжжі змученої ночі.
В очах одної — тиха таїна,
В очах другої — спалахи пророчі.

Одна прийшла у сукні із зірок,
Принесла спокій і туман безшумний.
А інша з темряви зробила крок,
Де б'ється біль пекучий і безумний.

«Навіщо ти руйнуєш мій спокій?» —
Спитало Світло, стримавши дихання.
«Я тінь твоя, озвався голос твій, —
Твоє зворотне, зранене зізнання.

Без мене ти б не знала, де межа,
І як яскраво вмієш ти горіти.
Коли дме вітер і січе зима,
Тоді ти вчишся берегти і гріти».

Вони стояли. Опір затихав.
Дві сили, що тримають купол неба.
І кожен з них усе про іншу знав.
Збагнули: бути поруч — це потреба.

І розчинилися в досвітній млі,
Вплелись в одне людське гаряче серце…
Відтоді так і ходять по землі —
Де світло є, там і пітьма ведеться.

07 червня 2026 р.

Ми часто відчуваємо страх змін
І бігаємо хом’ячком по колу,
Будуємо навколо безліч стін
І у знемозі падаємо долу.

Боїмося зробити перший крок,
Залишити назавжди зону тиші,
Ховаємось і не вчимо урок,
Мов перелякані у клітці миші.

Але життя — це рух, це вічний біг,
Це океан подій і нових вражень,
І той, хто подолати страх свій зміг,
Сягне найвищих і крутих досягнень.

Розсипляться і стіни й ланцюги,
І коло, що тримає у полоні.
Відкриються далекі береги,
Схопивши долю у свої долоні.

05 червня 2026 р.