Що далі, чекати між світом і тінню?
Чий голос шукати, чиє там коріння?
Чи попіл, чи пустка, чи вірна утрата?
Ну в чому ж, скажіть, ця земля винувата?
В глухому мовчанні хитаються зорі,
І світ шелестить на забутому полі.
Гойдається в небі холодна струна,
Над попелом долі зійшов сатана.
Розп'ята в лещатах свобода і воля.
Диктують нам правду, чужя це доля.
Гойдаються пасма на білій березі.
Звук мес не затьмарює думи тверезі.
Гойдається вервиця в руцях попів,
Мов спогад, що світ скоренить не зумів.
Мов рухи Шеврейля, мов віхола жалю.
Ми віримо досі про щастя у раю.
І мертво гойдається гілка кленова,
Над полем із вирвою — ворога мова.
Ридає в гіллі запустілім від жалю
Старий соловейко в колись білім гаю.
І вкотре кайдани бряжчать понад хмари.
Могили грибами ростуть з прапорами.
Забута, зневажена, продана слава…
Моя ж Україно, колись величава…
