Буйний вітер гуляє, мороз на вікні
Малює узором картину,
На алеї безсмертя стоїть сирота
Витирає замерзлу сльозину.

І вітер холодний наскрізь пробира
Білий сніг на морозі іскриться,
Схилилось в задумі сумнеє дівча
Вдивляється в рідне обличчя.

Чому ж ти, татусю, покинув мене?
Залишивши одну сиротину,
Я прошу прийди ти до мене у сні,
Й пригорни ти мене хоч хвилину.

Тут ангел торкнувся легенько плеча
Не плач ти, дитино, не треба,
Твій тато Герой не залишив тебе
Береже він тебе вже із неба.

Тож прошу тебе, витри свою сльозу,
Тепер будеш моєю дочкою,
Й не бійся нічого, а тільки повір,
Бо я завжди буду із тобою.

І сонце з'явилось із темної хмари,
І тепле проміння на землю зійшло,
З'явилась надія й всміхнулась дитина,
Бо щирі прохання сильніші за зло!<br>Наталія Білоус

Ти мене відпусти, ми давно вже чужі.
Нас зв'язали лише спільні діти.
Зіпсував все життя, залишив у самоті.
Неможливо надалі так жити.

Без кохання й любові страждає душа,
І навіщо терпіти ті муки?
Ти нарешті знайшов, тож веди до вінця!
Ту єдину, яку сильно любиш.

Стань щасливим на зло всьому світу й мені,
Доведи, що ти любий, бажаний,
Бо такого, як ти, неможливо знайти,
Що для іншої ти довгожданий.

Докоряти не буду тобі — відпущу,
Твої зради й образи забуду.
Побажаю знайти насолоду в житті,
І повір, жалкувати не буду.

І страждати не стану — лише навпаки,
Я за тебе молитися буду,
Щоб пішов ти від мене у дальні світи,
До коханки, яку сильно любиш.

Відпусти та забудь, доля в мене така,
Я пораду вам дам на прощання:
Чарівницю свою усім серцем люби,
Подаруй їй любов та кохання.

Ви підете разом у щасливе життя,
Будеш жити в любові й коханні.
Я повірю в любов — справжню, щиру, палку,
Почну нове життя без страждання.

Не хвилюйся за мене — спокій і втіха в душі,
Попереду яскрава дорога.
Заживу я сама у безхмарнім житті,
Тільки втрачений час дуже шкода.

23.01.2026<br>Лариса

Забути сповіді до скону
І жити якось навмання.
Я вириваючись з полону,
Десь загубила сприйняття.

І тихий легіт буркотів щось,
Коли дрімала у пітьмі.
Та не прокинулась і ось
Немов блукаю уві сні.

І наче чую рідний голос,
І наче згадую тебе.
Та він даремно б'є на сполох.
І так даремно мене зве.

Бо я ж все сплю й не прокидаюсь,
Несу довічне каяття.
Весь час в минуле озираюсь,
Пепекривляю сприйняття.

23.01.2026<br>Альона Макарова

Ой у полі жито шелестить,
Сонце в серці золотом колише,
А над Дніпром верби голосять —
Вільні пісні, що ніхто не втопить.

Де козацькі тіні босі ходять,
Де дзвонами сповита крайнина —
Там моя душа, як птиця, в’ється,
Бо Україна — вічна родина.

Гей, хто знає, де та правда ділась?
У руїнах? У криничній журбі?
Ні! Вона у наших дітях сміється,
У пшениці, у козацькій трубі!

<br>Олена Слєпчук

24.01.2026
1521-й день війни

В Абу-Дабі в Еміратах
Перемовини ідуть,
Україна, США, росія,
Шлях до Миру прокладуть.

А в цей час вночі з росії,
Зграї дронів полетіли,
Так руйнують Україну,
Бо примушують до Миру.

Як з такими домовлятись?
Мир чи їм потрібен?
Їм потрібна Україна,
А не якась частина.

Серце нашої країни,
Горде, непокірне,
Підкоритись вам?- забудьте!
Йдіть собі, не мрійте.

Ми чіпати вас не будем,
Та якщо в вас засвербить,
Будем бити дуже сильно,
Щоб згадали, де болить.

Перемовини – вже добре,
Якщо буде результат,
Та Росія – ти ж брехуха,
Вам не можна довірять.<br>Галина Корольова

24.01.2026
1521-й день війни

Перемовини пройшли,
Результат – відсутній,
Ще продовжиться війна,
Мир, ще не доступний.

Ворог хоче воювати,
Більше захопити,
Як не зможе – то зруйнує,
Щоб не було де жити.

І ця наволоч вважає,
Все, що забажає,
Йому мати і отримать,
Ніщо не заважає.

Та всерівно війни різні
Все ж таки кінчаються,
І імперія російська,
Все ж таки розвалиться.

Дочекаємось – не довго,
Вже чекать зосталося,
Є у нас Любов, Надія й Віра,
Диво таки станеться.<br>Галина Корольова

Ця маленька і завжди усміхнена,
Чорняве волосся за вітром в'ється,
Ніколи не робить нічого навмисного,
Та за своє до останнього б'ється.
З очима дитини і поглядом жінки
Не боїться осуду інших,
Її тіло вкривають крижинки,
Завжди руки холодні,як взимку.
Вона дивиться прямо в очі,
Так на долі у неї написано,
Вже так мало чого вона хоче,
Ця маленька і завжди усміхнена…<br>Наталія

Ця маленька і завжди усміхнена,
Чорняве волосся за вітром в'ється,
Ніколи не робить нічого навмисного,
Та за своє до останнього б'ється.
З очима дитини і поглядом жінки
Не боїться осуду інших,
Її тіло вкривають крижинки,
Завжди руки холодні,як взимку.
Вона дивиться прямо в очі,
Так на долі у неї написано,
Вже так мало чого вона хоче,
Ця маленька і завжди усміхнена…<br>Наталія

Ще в часи як з'явився Адам уже зло на землі існувало,і йому а в майбутньому й нам багато паскудств готувало.воно знало що ми тяготієм до нього,хоч заперечуємо все це словами своїми,але часто життєву дорогу ми забруднюємо вчинками злими.ще з дитинства лупцюєм слабкіших і обдурюєм старших людей,сили темряви й зла все міцніше проникають в допитливий розум дітей.виростають із нас егоїсти черстві й нечутливі у серці своєму і морально готові ми з'їсти тих з ким у нас виникають проблеми.негативні емоції нас наповнюють як би ми не хотіли присутності їх і сліди у житті залишають зло переважно приходить до всіх.та з усім що відоме боротися можна,нам підказує наше нутро,і напевне людині відомо це кожній що в далекі часи ще з'явилось добро.і життєву дорогу із вчинками злими можна змінити творінням добра,і якщо їх робити не тільки словами своїми,відчуваєш що з плеч покотилась гора.добро переможе не тільки у фільмі чи книжці,а в реальному нашому з вами житті,ми весело пройдем по життєвій доріжці і емоції зла будуть мертві й пусті.добро і зло це вічна боротьба,світ боротьби жорсткішої не знає,зла сила в дійсності слаба добро завжди перемагає.<br>Андрій пастух

Віра Отамана:
Отаман
вірою зігрітий,
йде знову у похід.
Несе він меч з хрестом,
йде туди, де не вірили.
Не вірили в їх бога чи богів.
Йде віру нести — правильну віру,
їх віру,
через дорогу, повну
і сили, й кінця.

Кінець життя без бога,
який їм не потрібен,
бо це не їх бог.
Лише не їх віра спасе
від тих, хто прийшов від богів,
від богів смерті, скоріше за все.
А за ним вже йдуть
пожежі і смерті, знову.

І помре він там
чи повернеться
ось питання,
де віра справді є.
Бо вона зробить
саме велике в його житті
закінчить його
рано чи пізно.

Отаман — ліричний образ. Усі збіги з реальними особами або подіями є випадковими.<br>Takovski