Чужа любов тінню на серці стала
Чужа любов стоптала мої береги
Вона не моя як ніжно оповита хмара
Яка скоро полетить у далекії
світи

Вона мов птаха яка тихо пролітає
Біля душі яка вже не болить
Вона забрала все моє і знову забирає
І віддасть тоді коли зузуля закує

В самотності я знову
Сторінки свої я прогортаю
І бачу там відлуння цих жахіть
Ти наче ангел що тихесенько спустився з раю
І мило став біля моїх берегів

Тече річка глибока і співуча
Вона забрала всі спогади мої
Тепер ти стала така ужасна і смердюча
Розлюбив тебе і пройшли пекельні мої дні
<br>Іван

"У тебе є душа?"
"Можливо.."

Душа живе в тілі людини,
Душа планує власний бій.
Душа десь загубилась в тінях,
Можливо, впала у пітьмі?

Можливо, темрява закрила її очі,
Можливо, зло забрало всі ключі.
Душа боїться, що не переможе,
Душа не знає, чи розіб’є всі замки.

Та все ж вона так любить ту людину ,
Що світло ллється крізь сльози самоти.
Вона кричить в мовчанні безупинно,
Шукає шлях, де людське серце не згорить.

Душа шукає світла миру,
Душа шукає краплю доброти.
Аби впустити світло для людини,
Аби розірвати всі важкі замки.

Вона поборить …

І вирветься з  тяжкого болю,
Очистить дім від тьми ,від зла.
Душа — це сила, світло і довіра,
Вона впаде… і знову воскреса.

<br>В.М.

Годинник тікає – тік-так,
Він час смакує на вустах.
Години б’ють, і кожна мить
Несе в собі і сміх, і крик.

Годинник тікає – тік-так,
Хвилини сяють, мов маяк,
Освітлюють море надій
Для кожного — хто рідний і чужий.

Годинник тікає – тік-так,
Секунди теж не просто так,
Вони летять, як все життя:
Сьогодні є — завтра нема.

*. *. *.

І ось цей стукіт — вічний шлях,
Веде у завтра й знов у вчора.
Три стрілки б'ються на стінах,
Малюють шлях життя і його кола.

*. *. *.

Годинник тікає – тік-так,
Три стрілки вказують нам шлях.
Ти народилась ,зросла душа,
Щоб все пройшло: з початку й до кінця.

Тобі було і рік, і два, і двадцять три, і сорок вісім,
І час писав, як вітер тихий,
Твоє життя — це тільки гра.

У мене є велика сила
Я пробиваю весь твій час.
Сьогодні сміх лунає мило,
А там і крик від болю на вустах.

Я забираю кожную хвилину,
Що краде молодість з твого лиця.

Ти довіряєш, наче ти – дитина,
Та це лиш біль -печаль із попелу й тла…

Секунди – це мої солдати,
Найшвидші в світі бігуни.
Та саме їхній біг може вказати
Ціну твоїх бажань і мрій.

Ти все життя біжиш за часом,
Та час – це я,
А я – пісок.
Вхопивши мене, зрозумієш ,
Я лиш втечу з твоїх долонь…

26.08.25. <br>В.М.

Бринить шипшина, шепче гай,
Така вродлива… плаче рай.
Летять птахи — курличуть в небі,
Ти мрія, що живе в поеті.

Ти щастя в усмішці ранковій,
Ти танець в подуві земному,
Ти подих вічності без краю,
Твоє життя тобою ж сяє.

Ти ніжний цвіт, весняна злива,
Твій голос — ноти полонливі,
Твій розум вартий білих крил,
Щоб полетів і світ відкрив.

Ти пісня, речення, ти слово,
Ти грім, ти дощ, ти сяйво й колискова.
В тобі душа і сум, і радість,
Ти спалах миті, вічний хід.

Ти — океан, і ти ж — політ,
Ти джерело, ти дощ, й вулкан,
Ти свій початок й свій капкан,

Ти вічність, час і тиха мить.
Твори, живи, лети в блакить,
Де сяє істина — твій край.
Де в кожнім слові — теплий рай,
Де твій початок і політ.
Де щастя ,радість й власний світ.

<br>В.М.

Віра Отамана:
Отаман
вірою зігрітий,
йде знову у похід.
Несе він меч з хрестом,
йде туди, де не вірили.
Не вірили в їх бога чи богів.
Йде віру нести – правильну віру,
їх віру,
через дорогу, повну
і сили, й кінця.

Кінець життя без бога,
який їм не потрібен,
бо це не їх бог.
Лише не їх віра спасе
від тих, хто прийшов від богів,
від богів смерті, скоріше за все.
А за ним вже йдуть
пожежі і смерті, знову.

І помре він там
чи повернеться
ось питання,
де віра справді є.
Бо вона зробить
саме велике в його житті
закінчить його
рано чи пізно.

Отаман – ліричний образ. Усі збіги з реальними особами або подіями є випадковими.<br>Takovski

Сто душ тобі я знову подарую
Які так важко на землі я спокусив
А ти відячиш мені ніжним поцілунком
І так проходять безкінечні мої дні

І знову пішов я людські душі спокушати
Наповнений радостю від поцілуночка твого
В пеклі знову на мене будуть всі кричати
Що привів туди тисячі людських голов

Стою в церкві священника спокушаю
Щоб він з дітьми зробив щось не людске
Він ікону Божу міцно так стискає
І тихо просить щоб відігнав то створіння не земне

І тут побачив як небо розпахнулось
І прилетіли звідти ангелики малі
І мене почали бити як стару кобилу
Що ледве тягне воза в останні свої дні

Тільки тридцять душ тепер тобі я подарую
Потрощені кістки розбита голова
Махнула рукою лишивши мене без поцілунка
І вмить розбилася моя темная душа

Сиджу у пеклі тихенько собі плачу
Помало заживають мої кісточки
Для мого серця тут тільки одна радість
Це чути крики болю в пеклі не людскі

Мої думи тільки все про тебе
Поскоріше б зажили раночки мої
Сили ті що є на небі
Розтрощили мої радісно чудесні дні

Тепер знову можу я літати
Вже завтра на полювання виходжу
Людські душі буду спокушати
І тобі вже тисячу аж принесу

Але хочу на тебе перед полюванням подивитись
І в іншу галактику я полетів
Щоб красою твоєю насолодитись
І побачив біля тебе двох чортів

Ти іх ніжно обіймала гулубила і цілувала
В конвульсіях на землю чуть не впав
Мене ти навіть не помічала
Рварнувся бити морду тим чортам

До них почав я наближатись
І побачив що сто тисяч душ вони тобі приволокли
Вогняне сердце моє почало розриватись
І я утік залишивши невидимі сліди

Почав інформацію про тих чортів збирати
Це вони спокусили дурної країни короля
Який почав на брадский народ війною наступати
І тепер належить їм кожна убитая душа

Спокутий болем втратою розчаруванням
В горюванні трохи часу просидів
Зібравшись з силами почав у світ той вирушати
Де ненавидять ворогів своїх чортів

Почав у Бога я просити
Щоб у свої лави мене взяв
Він посміхнувся і як йому належить
Велику руку мені дав

Тепер того короля спокушаю
Щоб закінчилась скоріше ця війна
А згодом всі душі з пекла повизволяю
Адже сильна стала душонька моя

Хоч залишився я без поцілунків
Реве та стогне злий король гріхів
Тепер вже пекла зовсім не існує
І тримаю над тобою свій батіг

А ти просишся і мене благаєш
Щоб до раю тебе з собою взяв
А земля тепер стала прекрасним раєм
І нема місця там чортам

Після великої війни всі люди подружились
І став могутнім весь земний народ
І там з тобою скоро воплотимся
В щасті буде жити поки не перестанемо вдихати кіслород
<br>Іван

Твої очі сповнені люті
Геть не видно у них вже добра
Та насправді в великій ти смуті
І у тебе ще є та іскра
Залишилась вона там у куті
Непомітна зовсім вона
Заховалася за тіньою люті,
яка вже не бачить добра
Та іскра запалати ще може..
міцним запалати вогнем
Та хто тобі з цим допоможе?
Хто розтопе серце твоє?
Яке крига вкрила шарами
Але знай в тебе ж є ще іскра
І якщо до неї торкнеться
Твоя рідніша ,кохана душа
То та лють у мить перетвориться
На різні частинки добра.<br>Юліана

У мирний час – далекобійник.
В воєнні дні – мій позивний.
У двадцять другому призвали.
Тепер солдат я, рядовий.

Бої смертельні та запеклі
Нас меншає із кожним днем.
Прострелена рука звисає,
Та я іду вперед бігцем.

У іншій зброю я тримаю
Стріляю в ворога вогнем.
Він пре лавиною нестримно
Та поливає все свинцем.

Ідуть, не дивлячись, по трупам.
А бій кипить, свистить, гуде.
Лунає поряд вибух, хвиля
Безвільне тіло десь несе.

В ворожу сторону кидає,
Осколків безліч тіло рве.
Пливе свідомість в нескінченність.
Приходить легкість, вічність зве.

Хтось тягне. У полон не здамся!
Схопив гранату, а чеку
Не витягну, в осколках руки
Ну що ж, зубами потягну.

«Далекобійник! Стій ! Не треба!
Свої ! Тримайся побратим!
Я витягну тебе із пекла.
Хоч, не здоровим та живим!

А лікарі тебе підправлять
Все буде добре, потерпи!»-
Під шквалом куль із поля бою
Напівживого витягли.

В осколках тіло, а обличчя
Мов каша, око неживе.
Та побратим втішає,
Каже: « Терпи, до свадьби заживе.»

Я вижив, дяка побратимам.
Із пекла винесли мене.
Комісували, адаптуюсь
Та в пам'яті та мить живе:

Навколо простір вибухає,
Пливе свідомість у безкрай
Чека в зубах, а сил немає.
Крик побратима : « Постривай!

Далекобійник! Стій ! Не треба!
Свої ! Тримайся побратим!
Я витягну тебе із пекла.
Хоч, не здоровим та живим !»<br>Світлана Сомош

І знов сама я йду по краю, чай вже холодний, а я все ще всіх чекаю. У всіх маршрути, а у мене них немає
а я просто
марна витрата
та й
вітри шепочуть: «йди, не стій»,
а я стою — і день сумний.
мов світ заплутався у снах,
а я ще тут, на двох ногах.<br>міля фальш

***
Моя загублена любове…
Герой моїх убитих мрій…
Яким же болем кожне слово
відбилось у душі моїй!

Його ти не відчуєш, знаю.
Це ж не твоя душа в вогні!
Ти лиш скажи, за що караєш?
За що так боляче мені?

Чи ж я тобі, скажи, мій любий,
тяжкого болю завдала?
За що моє ти серце губиш?
Чи ж я тобі хотіла зла?

Чи мучила твою я душу?
Селила в ній нестерпний біль?
За що тепер страждати мушу,
немов у путах божевіль?

Я палко так тебе кохала
і наяву, і в тихих снах!
З любов'ю в серці оспівала
твою красу в своїх віршах!

До тебе мріями летіла!
Жила тобою лиш одним!
За що зламав так різко крила
невинним мріям ти моїм?
<br>Дар'я Коневецька