Сон

Приходить день. А я чекаю ночі,
в якій немає мріям заборон.
Чекаю мить, коли закрию очі
і знов побачу цей блаженний сон.

В нім посмішку твою, таку ласкаву,
твій погляд ніжний і такий п'янкий.
В тім сні зварю тобі ранкову каву,
відчую аромат її тонкий.

В обіймах ніжних і палких, мій милий,
до губ твоїх свої я піднесу.
Зізнаюся в любові до могили,
у віршах розхвалю твою красу.

Рука моя зустрінеться з твоєю,
серця зіллються стуком в унісон.
І ти в цю мить назвеш мене своєю.
А я згадаю, що все це – лиш сон,

коли погожим ранком він розтане.
О ні, я не втону в своїх сльозах!
Я лише прошепчу тобі, коханий:
"До зустрічі в моїх наступних снах!"
<br>Дар'я Коневецька

Чому так вабиш ти мене?
Якими чарами чаруєш?
Моє ти серце мовчазне
навіщо поглядом шматуєш?

Навіщо посмішка твоя
мене тримає у полоні?
В душі твоїй живу не я.
І не мене твої долоні

до себе гаряче прижмуть
в пориві пристрастнім любові.
Своєю не мене назвуть
п'янкі вуста твої медові.

Між нами прірва. Далечінь.
Ти майже принц, я – з простолюду.
Я знаю: в тишу сновидінь
твоїх приходити не буду.

Я знаю: все даремно знов.
Ти ніжних слів мені не скажеш.
Пора на паузу любов.
Та тільки серцю не накажеш…
<br>Дар'я Коневецька

Сонце вийшло у двір у тапках,
ще не зовсім прокинулось, певно,
поставило промінь на лавку
й гріє — як уміє, по-свійськи.

Он на дорозі кіт розлігся
Лінивець у справа важливих
І гріє йому сонце спинку і лапки
І світ навколо став теплим, вразливим

Завітав вітер у гості
Забувся, чого він прийшов
Похитав кватирку трошки
Та й вискользнув собі у вікно

І світ такий щасливий сьогодні
Що навіть серце лишилося тут
Не піде воно вже нікуди
І ти, залишайся ось тут…<br>Світла

Не знаю про що буду писати.
Напишу напевно про слова які б хотіла почуть.
Скоріше оте банальне кохаю.

Про красу свою особливу, яку всі бачать у всіх.
Про ту фігуру звичайну але ж ідеальну.

Можливо про брови свої чарівні, які вони малюють щоранку аби бути такі як усі.

Про те мислення буду писати,
про почуття які дані не всім, і ту цінність яку я ношу у кишені щоденно, не забуду вписати сюди.

Пишу з невмінням формулювати думки, намагаючись щось собі довести.

Типу кохайте себе дурачки, говорю це так начебто вмію себе цінувати…

<br>Анастасія

Думала сьогодні зізнаюсь,
напишу про думки з голови,
розкажу як на тебе я лаюсь
коли надії даєш ти хиткі.

Думала сьогодні стрибати,
я йшла на зустріч тобі щоб скоріше тебе обійняти…
та ти засів у місті своїм.

Кожного ранку з вікна виглядати,
щоб машину твою, око могло упізнати,
щоб зловити флешбеки й до восьмої ранку, про світ розмовляти.

Думала сьогодні зізнатись тобі, розповісти про сни у моїй голові,
а далі у шашки програти тобі
щаб бажання спокусливе забажав ти мені.

Не змогла я зізнатись, написати про все з голови, розповісти чуття,
й про знаки які надсилають світи.<br>Анастасія

Сидить дівчина
Вона одинока, сумна
Не знає, що ж їй робити
Від нього лиш тиша щодня
Не треба їй ні тепла, ні розради
Не хоче вона співчуття
Лиш хоче, щоб він не мовчав
Щоб слово одне написав
А місяць лиш гляне на неї
І тихо вночі прошепоче
«Тиша говорить словами ….»<br>Світла