Невимовні втрати несе війна:
Скалічені долі, забрані життя.
Спотворені душі, зруйнований дім
Вибух лунав щосили у нім.

Українська родина, не всі за столом,
Вже дехто покинув , змахнувши крилом.
Світла пам'ять усім, хто поринув у вічність,
Вічна пам'ять усім, хто боронив нашу гідність.

24.02.2026, Івушка Моргентал (Благовіщенська)

А сонечко вже світить по весняному,
Із даху капле кап-кап-кап-кап-кап.
Хоча вночі мороз ще тисне міцно так
Та скоро будем весну зустрічать.

Вона прийде із піснями пташиними
Й мелодією тисяч тих струмків,
Які у первоцвітах загубилися,
Чарує нас веселий їхній спів.

Весна. Весна. Природи то оновлення
І свіжість квіточок та зелен-трав.
Це виклика у всіх таке захоплення
І не перестає нас дивувать.

2021 р.

Дивиться з Небес Небесна сотня,
Бо душі героїчні нині там.
За правду, незалежність і за волю
Кожен із них життя своє віддав.

Струсили пил терпіння та покори
І плісняву байдужості зшкребли.
Їх подвиг не забудемо ніколи,
А квіти вдячності хай ляжуть до могил.

2016 р.

21 лютого – Міжнародний день рідної мови. Українська – рідна!

Мова змучена, та не зраджена.

Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося…
Міцно скріплене однодумкою,
підпоясане спільнослів'ям,
розквітається.

Мова стомлена, та не скорена!

Тихим шепотом,
відлунням лепету,
звуком шелесту
пісні ширяться,
розлітаються.
Стоголосими стогонами братів,
у таїну думок сестер
вплітаються.

Мова зморена, та відроджена!

2025, @Ірина Вірна

Хоч погода похмура й мінлива:
Дощ та сніг, а чи сльози сльоти,
Треба в будь яку пору щасливим
Почуватися й радість нести.

В будень теж, а не тільки у свято
Слід знаходити свій позитив,
Бо прекрасного в нас так багато,
Лиш підмітити вмій його ти.

Друзів ти заряджай оптимізмом,
А погане від себе жени,
Поділися любов"ю із ближнім,
То й шанованим будеш людьми.

2016 р.

А хто б мене слухав, якби я співала?
Для кого писати мені ці вірші?
Хто руку тримав, коли доля брикала,
Був поруч зі мною в пустім шалаші?

І з ким довелося ковтнути полину,
Черпати натхнення з порожніх діжок?
Ми разом ліпили із себе "Людину"
Без правил, інструкцій і мудрих книжок.

Ми вчились любити, боротися, страждати,
Ділили надію, немов мандарин,
І, зціпивши зуби, не сміли ридати
Бо крок залишався уже лиш один.

Вперед по дорозі життя, що мов скеля,
За руку удвох кожен день — до кінця,
Під пісню, яку я співаю для тебе,
Народжену тихо із цього вірша.

І дні хоч важкі, та із присмаком щастя,
Із відтінком твоїх блакитних очей,
Бо вірю: невдовзі усе у нас вдасться
Ціною недоспаних разом ночей.

А хто б мене слухав, якби я співала?
Для кого писати мені ці вірші?
Хто руку тримав, коли доля брикала,
Був поруч зі мною в пустім шалаші?

І з ким довелося ковтнути полину,
Черпати натхнення з порожніх діжок?
Ми разом ліпили із себе "Людину"
Без правил, інструкцій і мудрих книжок.

Ми вчились любити, боротися, страждати,
Ділили надію, немов мандарин,
І, зціпивши зуби, не сміли ридати
Бо крок залишався уже лиш один.

Вперед по дорозі життя, що мов скеля,
За руку удвох кожен день — до кінця,
Під пісню, яку я співаю для тебе,
Народжену тихо із цього вірша.

І дні хоч важкі, та із присмаком щастя,
Із відтінком твоїх блакитних очей,
Бо вірю: невдовзі усе у нас вдасться
Ціною недоспаних разом ночей.

Ой. літечко, літечко, літечко життєве,
Квітами барвистими ти вже відцвіло,
Йде з плодами стиглими осінь-королева,
Хоча не розхлюпалось ще її тепло.

Зігріває серденько тим приємним спомином,
Де в любові скупані юнії літа
Нині збагатилися досвідом, як золотом
Та душа залишиться завжди молода.

2020 р.

Ой. літечко, літечко, літечко життєве,
Квітами барвистими ти вже відцвіло,
Йде з плодами стиглими осінь-королева,
Хоча не розхлюпалось ще її тепло.

Зігріває серденько тим приємним спомином,
Де в любові скупані юнії літа
Нині збагатилися досвідом, як золотом
Та душа залишиться завжди молода.

2020 р.