Коли світанок тихо світ розбудить,
І день торкнеться ніжно моїх вік,
Ти — перша думка, що в душі пробудить
Той теплий вогник, що не гасне вік.

Коли ж у ніч ховається тривога,
І зорі сиплють тишу з висоти,
До тебе знов вертає серце й мова,
Бо в кожному моєму сні — лиш ти.

Ти, як весна, що душу оживляє,
Як тихий спів над рідною рікою.
Без тебе сенс весь світ втрачає,
Але з тобою повертає знов.

І хай життя не раз мене зламає,
І хай дороги поведуть в пітьму —
Моє кохання вічно не згасає,
Бо я живу, тобою лиш живу.<br>Максим

Життя тече,як вода.
Змінюються дні за днями.
Холод змінюється теплом.
Квіти знову просипаються.

Бутонами дивлячись на сонце.
Бруньками дерево покривається.
Зеленими шатами одягається.
Весна прийшла до кожного в двір.

Своїм духмяним ароматом повітря надихає.
Пташки пісні співають.
Радісну піснею душу бентежать.
На поминають про гарні моменти життя.

Хоча додати трохи радості і колорит.
Звуки і барви наповнюють нас.
Дають миттєво спокій душі.
А ми насолоджуємося гармонії природи.

Дух віє подихом повітря,
Що змінюється аромат.
Життя в важких випробувань.
А рядом природа гарна.

Розквіт трав і творчість у людей.
Тюльпани просипаються і троянди.
Букети квітів даруємо всім.
Любов безмежна і веселкова.

Радіємо кожної миті,
Словами творимо життя.
Неначе спокій серед бурі.
Народ вистоїть навіки.

Природа відновить свою красу.
Любов запалонить серця людей.
І з'єднуються дві половини в одне ціле.
І спільне родине дерево посадять.
Для майбутніх поколінь.

Денис Третяк 23.03.2026<br>Денис

Я пам’ятаю мить, коли тебе не стало,
Коли застигло серце назавжди,
Коли життя твоє зів’яло,
І снігом замело залишені сліди.

Ти ліг на землю, мов відпочивати,
Та не підвівся більш, хоч як не кликав я,
Мені лишалося лише кричати,
Молити повернутись до життя…

Коли збагнув я, що ти вже далеко,
Коли зненавидів усе в собі,
Мені пробігти було так нелегко —
Сто метрів, програної ворогу землі.

Потім бліндаж — як одкровення порятунку,
І знову сльози, знову крик,
Я став людиною вже іншого гатунку,
Але той, ким я був, назавжди зник.

А потім знову бій — ми наче б то вулканом
Кидали лаву навсебіч,
Цей день для вас буде капканом,
І не закінчиться ніколи ваша ніч.

А потім я вернувся знов до тебе,
Не зміг, хай навіть мертвого, лишить,
Я бачив очі, що дивились в небо,
Ніколи не забуду — в пам’ять в’їлася ця мить.

І, виючи, дотяг додому,
Хай на щиті — кожен із тисяч вас живий,
І як би тяжко не було самому,
Я знову повернуся у цей стрій.

І в пам’яті моїй, хай скільки буду жити,
Зі мною завжди буде посмішка твоя,
І з цього спогаду я буду лиш радіти,
Найвища нагорода буде це моя.

Биківня 20.03.2026 р.
<br>Вячеслав Гигиняк

Збери ту квітку з поля і не став просто біля вікна,
адже ця квітка засмучена, вона потребує допомоги та є дуже сумна.
Вона потребує допомоги, о ні, вона, мабуть, скоро зів’яне.
Постав краще у вазу — може, хоч на деяку мить це робити перестане.
Але квітка не вічна — вона помре в будь-який момент,
але все одно допоможи і не використовуй її як експеримент.
Адже квітка і квіти — це люди: вони мають усе, як і ми —
спочатку народжуються, потім розквітають
і вже прославленими виходять вони.<br>August Zor

Скажу тобі: я довго стежу,
В слід за тобою моя мила,
Ти той вірус, що в мережу,
Свою програму запустила.

Ти відгадала мій пін-код,
І ввійшла в мою свідомість,
І не спитавши моїх згод,
Заблокувала всю рухомість.

Мовчки стою, і дивлюся,
В очі твої, мов в Тік-Ток
Від них ніяк не відірвуся,
Немов тримає до кісток.

Серце моє мов процесор,
Який свідомо ти прошила,
Одним кліком, як професор,
Всю пам'ять ти заполонила.

Мій розум ніби дисковод,
Що крутить диск навколо себе,
Так само і я, в круговорот,
Постійно думаю про тебе.

І прямо тут, скажу я в тему:
Я вже не в силах це терпіти,
Я ставлю лайк за твою схему,
Як змогла мене заворожити.

Тому признайся мені мила,
Спрошу відверто тебе я:
Хочеш вийти ти за мене,
Й зі мною бути все життя?
<br>Ігор Лівак