Ти моє платонічне кохання
І тендітне і дуже крихке
Ти і мрія моя і бажання
Й сподівання моє полохке

Романтичне в минуле віконце –
Я "призначив" такою тебе –
У віконце заглядує сонце
І небесне шатро голубе

Я порівнюю знову і знову
Всі принади: твої І чужі,
І від цього заціплює мову,
І кордони мої, й рубежі

Я щасливий що в день вересневий
Ти з'явилась! У долі моїй
Ти легкий промінець кришталевий
У потоці буденних подій.<br>валерій

Я забагато знаю про життя…
Його секрети досить прозаїчні :
Робота – дім – стосунки – відпочинок.
Для радощів достатні є причини.
Для смутку – теж. Причини ці епічні:
Відторгнення – злиття.

Я забагато знаю про життя:
Воно прекрасне й дивом осоружне,
Бува вороже, прісне, несмачне,
Бува хвилююче, бува нудне,
Буває ніжне і буває дружнє…
Роки нас радують. Але й болять.

Я забагато знаю про життя.
Тому не так вже прагнеться творити,
Дні не такі сяйливі і яскраві,
Події вже не є аж так цікаві
І хочеться вже жити-не тужити…
Хвилини тягнуться. Роки летять.

Я забагато знаю про життя.
Яка йому ціна. Які є маски.
Які трапляються ГІГАНТИ-ЛЮДИ.
Яким був сам, яким я є чи буду.
Господньої чи варте воно ласки…
Чи буде до блаженства вороття?
<br>Валерій

Є активність людська, що зумовлена впливом ідей,
Її сила бува конструктивна, бува руйнівною.
Результат від конкретних залежить ідей і людей –
Розвивають чи ні вони здатність суспільств буть собою.

Так, буває активність, зумовлена прагненням змін,
Міркуванням: чекати їх геть не потрібно,
А потрібно САМИМ джерелом буть новин –
І вони роблять все, щоб з'явились ПОТРІБНІ новини

Але зваж, що суспільство – річ ніжна, крихка і тонка,
В нім усталені норми й зв'язки формувались роками.
І коли зміни в ньому формує невміла рука
Блискавицею криза нараз постає перед нами.

Не суддя, не арбітр я і далеко не зомбі,
Та дивує: в суспільстві як здійснюють поділ ролей!?
Так, "активні застрільники" в жилах суспільних накоюють тромби,
А "плоди" пожинають, усі хто надіявсь, що "якось мине"!

Нам із віком здається, що ми розумніші за всіх
І повчати усіх нам до біса кортить знову й знову
Ми словами так часто накоюєм лиха

З гідним виглядом нісши якусь непотрібну полову

Епілог
Є народи, що вміють дочасно уникнути криз
Мабуть мудрість і досвід суспільний стає їм в нагоді –
На терезах: вигОди – одним, іншим – море крові і сліз …
Тож до чого тут хіть переможних надій і мелодій?!<br>Валерій

Є активність людська, що зумовлена впливом ідей,
Її сила бува конструктивна, бува руйнівною.
Результат від конкретних залежить ідей і людей –
Розвивають чи ні вони здатність суспільств буть собою.

Так, буває активність, зумовлена прагненням змін,
Міркуванням: чекати їх геть не потрібно,
А потрібно САМИМ джерелом буть новин –
І вони роблять все, щоб з'явились ПОТРІБНІ новини

Але зваж, що суспільство – річ ніжна, крихка і тонка,
В нім усталені норми й зв'язки формувались роками.
І коли зміни в ньому формує невміла рука
Блискавицею криза нараз постає перед нами.

Не суддя, не арбітр я і далеко не зомбі,
Та дивує: в суспільстві як здійснюють поділ ролей!?
Так, "активні застрільники" в жилах суспільних накоюють тромби,
А "плоди" пожинають, усі хто надіявсь, що "якось мине"!

Нам із віком здається, що ми розумніші за всіх
І повчати усіх нам до біса кортить знову й знову
Ми словами так часто накоюєм лиха

З гідним виглядом нісши якусь непотрібну полову

Епілог
Є народи, що вміють дочасно уникнути криз
Мабуть мудрість і досвід суспільний стає їм в нагоді –
На терезах: вигОди – одним, іншим – море крові і сліз …
Тож до чого тут хіть переможних надій і мелодій?!<br>Валерій

Тобі і мені допікає війна.
Тут долі мільйонами губить вона,
Безжально скалічені душі й тіла
На Гентський вівтар повела.

Нам зв'язано руки, сумбурні думки,
Не день, не годину – суцільні роки
Вампіром упившись у лікоть руки
П'є кров з нас рашистська кагла.

Як стримати гнів, що ти мусиш таки
Віддати найкращі й важливі роки
Війні й росіянцям!? Що мрії палкі
Здійснити Душа не змогла?

Ховаєшся в гумор, в заняття прості,
У те, що було у твоєму житті,
Несеш катастрофу цю на самоті,
Яка уже в тебе вросла.
_______________________

Щодня лунає більш десятка,
Як оповіщення про смерті,
Як поминальне по загиблих,
Сирен …
<br>Валерій

Рибалки душ людських і Бог і Люципер
Рибалки душ людських – еліта політична
І кожен з нас рибалить дотепер
Хоча усіх очікує довічне<br>Валерій

Рибалки душ людських і Бог і Люципер
Рибалки душ людських – еліта політична
І кожен з нас рибалить дотепер
Хоча усіх очікує довічне<br>Валерій

Це колір відчаю, пустельний зомбі знак
Перемежований глухим ракетним криком
Він нависа безжально, як будяк
Над ніжним паростком мечем дволиким

Зелений розпач, чорна глибина
Бринять неспішно болем і печаллю
Незрозуміло, то чия вина
Впилась в дітей смертельною спіраллю

Ми безпорадно валимось у прірву
Амебно поведІнкових основ
Як Фенікс з попелу, як річка з вирви
Тваринно виринаючи ізнов<br>Валерій

У місиві сьогоднішніх тривог
Що станеться щось дійсно непоправне
До горла так підкочує клубок,
Так тисне,
нудить,
тіло все не вправне:

Постійно усередині тремтить
І серце б'ється, наче молот в кузні .
Не можна зосередитись й на мить,
Немає спокою й у колі друзів.

Кидає то у холод, то у жар.
Знаходитись на'дному місці – мука.
Вхопить повітря б,
як бджола – нектар.
Постійний дискомфорт
в ділянці шлунка.

І ціпенієш в страху що ось-ось
Майбутнє грізне налетить зненацька
Та хай би вже, нарешті, це збулось
І хай злітає голова козацька!

Як бути, що робити, де знайти
Душевний спокій, мир і рівновагу,
Коли чекаєш звідусіль біди,
Й не можеш вгамувати спрагу страху?

Згадай, поки земля тримає нас,
Сьогоднішньому вчора передує.
Ми є, поки триває даний час –
Майбутнього ж , як факту, не існує.
<br>Валерій

У місиві сьогоднішніх тривог
Що станеться щось дійсно непоправне
До горла так підкочує клубок,
Так тисне,
нудить,
тіло все невправне:

Постійно усередині тремтить
І серце б'ється, наче молот в кузні .
Не можна зосередитись й на мить,
Немає спокою й у колі друзів.

Кидає то у холод, то у жар.
Знаходитись на'дному місці – мука.
Вхопить повітря б,
як бджола – нектар.
Постійний дискомфорт
в ділянці шлунка.

І ціпенієш з жаху що ось-ось
Майбутнє грізне налетить зненацька
Та хай би вже, нарешті, це збулось
І хай злітає голова козацька!

Як бути, що робити, де знайти
Душевний спокій, мир і рівновагу,
Коли чекаєш звідусіль біди,
Й не можеш вгамувати спрагу страху?

Згадай, поки земля тримає нас,
Сьогоднішньому вчора передує.
Ми є, поки триває даний час –
Майбутнього ж , як факту, не існує.
<br>Валерій