Вертайся, солодкоголосий,
На кін, на кіл, на брудершафт.
Ти чуєш, як уклінно просить
Чергова грішника душа?

Тебе не гріє погляд сонця –
Тебе пече його вогонь…
Зустрів ти дух сонцепоклонця,
Тож добре оціни його!

Чи марно жде душа ця спрагла
У супокої німоти?
Вона від мук уже засмагла…
Пробач її та відпусти.

Калічать і вбивають на війні
І воїв, і цивільних, і дітей…
На що ж тут сподіваються вони
Після усіх жахливих цих смертей!?

Чому вони ворожу свою суть
Не лише не приховують, натомість
Так героїчно нам її несуть,
Що масово прямують в невідомість?

І думаю, що грішників таких
Не мусила терпіти би природа,
Адже це невимовно тяжкий гріх –
Свідомо йти на знищення народу.

Калічать і вбивають на війні
І воїв, і цивільних, і дітей…
На що ж тут сподіваються вони
Після усіх жахливих цих смертей!?

Чому вони ворожу свою суть
Не лише не приховують, натомість
Так героїчно нам її несуть,
Що масово прямують в невідомість?

І думаю, що грішників таких
Не мусила терпіти би природа,
Адже це невимовно тяжкий гріх –
Свідомо йти на знищення народу.

Дерева, як вихор, летять у вікні.
Світанкове сонце їх бавить.
А поїзд уперто дублює вхідні
Сигнали звитяги і слави.

День помину предків завжди навесні,
Єднає він нашу увагу
І шанс нам дає, і тобі, і мені,
Їм виказать нашу повагу.

І щирим бажанням, і вдячністю літ
Принести їм спомин і шану,
Про справи життєві донести їм звіт,
Оскаржити завдані рани.

І той ритуал: прибирання могил,
Свічки, і молитви, і квіти,
І спомини рідних про предків – посил
Живим про складні заповіти.

Промова-покора відкриє на мить
Фальшивість публічних відносин.
У звичному зовсім не видко руїн –
Це ткацтво сьогоднішніх кросен.

Там вої змагаються, б'ються на смерть,
Життя і здоров'я втрачають,
А тут не вмирають – наповнюють вщерть
І мудрість віків поминають.

Живеш – не потієш, не ореш, не жнеш –
Переїдаєш буття,
Та лише коли вже до прірви дійдеш,
Оціниш пожертви життя.

Дерева, як вихор, летять у вікні.
Світанкове сонце їх бавить.
А поїзд уперто дублює вхідні
Сигнали звитяги і слави.

День помину предків завжди навесні,
Єднає він нашу увагу
І шанс нам дає, і тобі, і мені,
Їм виказать нашу повагу.

І щирим бажанням, і вдячністю літ
Принести їм спомин і шану,
Про справи життєві донести їм звіт,
Оскаржити завдані рани.

І той ритуал: прибирання могил,
Свічки, і молитви, і квіти,
І спомини рідних про предків – посил
Живим про складні заповіти.

Промова-покора відкриє на мить
Фальшивість публічних відносин.
У звичному зовсім не видко руїн –
Це ткацтво сьогоднішніх кросен.

Там вої змагаються, б'ються на смерть,
Життя і здоров'я втрачають,
А тут не вмирають – наповнюють вщерть
І мудрість віків поминають.

Живеш – не потієш, не ореш, не жнеш –
Переїдаєш буття,
Та лише коли вже до прірви дійдеш,
Оціниш пожертви життя.

Звір прийшов зі Сходу,
Рве кігтями землю.
Ніч встає на нерви,
Ранок мре від болю.

Звір прийшов зі Сходу,
Паща вся червона,
І на іклах звіра,
Висять людські грона.

Знову це прокляття
Прийшло в Україну,
Гинуть сестри, браття,
Гине люд невинний.

Не нажереться знову,
Не нап’ється крові.
Кісткою в горлі стала
Воля наша й мова.

Постаємо, браття
За свою Вкраїну,
Захистимо неньку,
Як рідну дитину.

Ллється кров рікою,
Сморід пре зі Сходу.
Стоїть рідний воїн,
Стоїть за свободу.

За дітей невинних,
За людей десь зниклих,
За ясний світанок,
Та за своїх рідних.

Хай поляже в землю
Вся звіряча сила.
Хай гниє мерзота,
Щоб рілля вродила.

А ми будем жити,
Волю захищати.
На землі квітучій,
Рідних поминати.
13.06.2026