очі твої сяють попід небом,
моє ти ідолятко, мій кумир.
спомин спливає заревом ніжним
і тане, наче в сонці ранній мир.

на подвиги штовхають генерали,
а голови складають виконавці.
їх імена не увійдуть в аннали,
героями повстануть самозванці.

не знаю я, чи ще тебе побачу,
бо сльози всі давно вже утекли.
я віддаляюсь — та не серцем, наче,
хоч час міняє долі і шляхи.

коли я кликав — ти не озирнулась,
тепер ридаєш,.. та весна минулась.

ER

Пробач, любов моя, якщо знайшла ці вірші.
Це все було давно, хоч почуття були й не гірші.
В гріху зачатий я, в гріхах росту і помираю, —
Бич на горба мого притримай, о благаю.

Я несказанно рад, що дні прожив в печалі,
На долю випала війна — одна в думках, інша в реалі.
І хоч я долі відчайдушно й опирався,
На серці шрам глибокий не один зостався.

В промінні твоїм я не раз, не два купався,
Моя Версавіє, мій гріх, що щастям звався.
Ти лиш одна мені приносиш світло й радість,
Тобі заповідаю все, моя остання слабкість.

Люби мене тепер — усього, твого і живого,
І не неси бур'ян на цвинтар… там нема нікого.

ML

Вибач, люба, та час нам прощатись.
Впав зі скелі й зламав собі п’яти —
Нам ніколи більш не танцювати,
А я хтів ще тебе раз обняти.

Ти за мною більш не засумуєш,
У тебе світ свій, життя так вирує.
Не суджу, бо я все розумію —
В нову подорож речі пакуєш.

Не сумуй, сумувати не варто,
Не накоєно ще помилок,
Не загублено років охапок
Не народжено купи діток.

Може ще колись притулиш щічку,
В нічку темну, коли палю свічку.

FR

Це лишень одна четверта з того,
що я хотів тобі показати.
Моїх вибачень недостатньо,
але було стільки знаків…

Я молився і просив Його волі,
аби Він усим керував.
Я чекав цієї нагоди вісім місяців,
але якби треба було — я би й ще зачекав.

Слів нема, я отримав масу насолоди.
Мені подобається твоя енергія,
твоя віддишка і твій потяг
до високої моди.

Пальто і взуття, вкупі —
вигляд був просто неперевершений.
Я, напевно, ніколи не зможу
собі цього простити.

Особливо тепер, коли знаю,
скільки тобі довелось заплатити.
Краще б обмежився спілкуванням
виключно по суботах.

Всього п'ятдесят хвилин…
Клята робота!..

SO

З півоберту заводиться, до сотні — як стріла,
зате у пору всякую не боле голова.
Та схаменися, милая, посидь хоч 5 минут,
нікуди то не дінеса — без тебе не підут.

Заведжена як дзига, натягнута струна,
за метеор прудкішая — весела чи сумна.
Ти де така вродиласа, ну хто тебе зробив,
між людством і тобою поглянь який розрив.

За всі ці твої якості люблю тебе сповна,
моя криниця радості від корби і до дна.
Одного тілько боюса, бо хто якщо не я,
розстанемось з тобою ми — й зостанешса одна.

Живого серця мойого ти геть не берегла,
лий сльозки над могилкою, лий, лий моя мала.

TM

Ну що ж Соломоне, я, схоже знайшов її-
Малу що не хоче губитись між фіф.
Мені почуття це ще геть не знайоме:
я вперше не хочу ніяких інтриг

на гроші батьків ця будує притулки
для тих, хто між смертю і пилом застиг,
Де нетрі шепочуть в повітрі щосили,
бо всохлий язик вже до ньоба прилип.

Де люди без імені, без права на вибір —
щоночі сплять покотом на холодній землі.
Я жив у Раю – блаженство невігластво.
Чи зможу знайти ще таку хоч одну?

Гадаю, що, може, з такими людьми
Цей світ ще не зовсім скотився на пси.

SO