Дорогами покрита карта Долі і на долоні наче вишитий рушник, і сивина вже від подій крадеться в скроні, але назад Ти оглядатися не звик.

У річці часу викупаєш серце і відмахнеш рукою спогади сумні.

Лише залишиш потаємних сліз озерце, що через душу радістю колись текли.

І пройде ніч і буде знову Ранок… Чуєш?!

І ще одна дорога знову поверне у Дім!

І буде в тому Домі … Чуєш?

Буде жити знову радість…

І будем… Чуєш?..

Будем жити Ми у нім…<br>Довбня Наталія

«Великі» дорослі, царьки,
клоуни у піджаках,
трибунні паяци, всі,
що бачите світ лиш
з одвічних палаців!

Хто ваш пан?
В тіні кого ви вінчаєте?
Знаєте?
Кому підношення робите ви
кривавими чашами?

Хто дозвіл вам дав
годувати примару війни
дитячими душами?

Мільйони тих, хто стоїть
перед вами
без оборони і рати…..

Хто вам звелів
на їхню кров і сльози
кості кидати?

Ви прийшли з Небуття —
і Ніщо проковтне вас
без сумніву знов.

Готові до вічності?
Чорна душа,
коли згасне життя,
переважить сльози людські,
невинно пролиту їх кров?
Наталія Довбня.20.06.2026<br>Довбня Наталія

Як добре те, що було літо,
І що була у ньому Ти
Бриніло небо оксамитом
І ми – посеред самоти.
Ішли ми далеко від дому
Через густий зелений ліс

Ми ледь не падали від втоми
Та янгол все-таки ще ніс.

Як добре те що була осінь,
І що була там також Ти.
Сумна бездонна неба просинь
Птахів в якій не віднайти.

Стояли вранці на зупинці
В безсонні проминула ніч.
Ми залишились поодинці
Така складна була ця річ.

Одначе теє все минуло
І в миті тихій відгуло
Нам залишилося минуле
На спомин що – таки було.

Життя дарує нам поволі
Чомусь так мало світлих днів
І в цьому замкненому колі
Нас ніби ворог розділив.

Лютий – Вересень 2015.

<br>Олексій Пекун

Зірвалась злива темнотою,
Вогонь з небес поцілив дріт
Пливе вся вулиця водою
В якій от-от потоне світ.

А ти мовчиш, і нібито читаєш,
Схиляєш очі ще донизу томно
І цим мене – таки лякаєш:
Чи спиш, чи зовсім непритомна?

І ти мовчиш, не зрониш слова,
Уся бліда, мов крейдяна скала,
Ізнов не йде у нас розмова,
Лиш дощ періщить в половину скла.

І ти мене піти благаєш,
Побути щоб на самоті
Не ображатися прохаєш:
Відтак я йду у темноті.

У небі блискавкою крає,
Не сходить темряви імла.
Та ця гроза напевно знає,
Я на вагітних не тримаю зла.

1 липня 2010.<br>Олексій Пекун

Мальовничий куточок Середньої Азії
Там де світанок – ковток мальвазії
Весняна пустеля – міріадами маків
Місце те зветься республіка каракалпаків.
Там наче перлів яскравих стрази
Серед пустелі бринять оази
До них ведуть крізь піщані океани
Прадавні шляхи якими йшли каравани.
Там вітер із півдня, гарячий, колише
Солоні, мов сльози, води Сарикамишу.
І люди по-східному щирі
Намагаються жити у дружбі та мирі…

Але там, у східному краї,
Є місце одне і його ж немає!
До нього кожен сам свій шлях починає
Той, що туди Сатана відчиняє.
І прийшовши-приїхавши в пітьму на узвище
Побачиш із нього безмежнеє кладовище.
Там у чорнеє небо, без жодної хмари,
Світять вогнями могили-мазари
У всі епохи тут (стоїть світ відколи)
Не сходило сонце й не зійде ніколи
Не буде в нім також ні бурі, ні грому:
Там вічний спочинок від життєвої втоми
Ти знайдеш. Хоч би був у житті дуже знаним,
Іскандером чи Тамерланом
Місто Мертвих приймає усіх!
В нім суєта суєт припиняє свій біг!

І довіку на дні бездонної ями
Блукатимеш в темряві між вогнями..

Отож, коли бачиш, що шляху немає,
І твій корабель не туди повертає,
Що тебе повело довкола в нікуди,
Звертайсь до Христа, Аллаха чи Будди…
Приймаються каяття й молитви без міри…
До кого молитись? – А в кого ти віриш!
Тоді ти прорвешся й життя знову здобудеш!..
Але що побачив – уже не забудеш!..
Та якщо в житті ти обрав ремесло
Творити задля наживи ближньому зло,
Коли зневажаєш Всевишнього й небо…
Знай! Місто Мертвих чекає на тебе!

18 січня 2011.

<br>Олексій Пекун

ти – сонце, ти- вітер, ти – ясна погода;
ти – море, ти – хвиля, пісок і негода;
ти – єднання, кохання, надія, зітхання;
ти- моє нездійсненне бажання;
ти – ілюзія, віра, єдина помилка;
ти – залежність, мурашки, безневинна дитина;
ти – морок, ти- страх, ти- одвічне знамення;
ти- перше зізнання, єдине благання, гірке обажання;
ти- думка, ти- голос, ти – шепіт, сльозинка;
ти – мрія, душа, відголосок, невинна;
ти- трепет, ти- зорі, ти- кінець і початок;
ти – гіркий апельсин, моїх планів зачаток;
ти- оаза, веселка, росинки краплинка;
ти – мій крик, моя аура, маленька пилинка;
ти- зцілюєш, раниш, губиш, вмираєш;
ти- плавиш мене і до купи збираєш;
ти – повітря в легенях і останній мій подих;
ти – кипиш у мені і всі жили холониш;
ти – збурюєш фарт і забираєш надії;
ти – полониш мене і вбиваєш всі мрії;
я єднаюсь в тобі, як в останній агонії;
та тебе у мені , як краплини у морі і
ти – це все, що є у мені божевільного,
я як воїн один, а ти армія спірного;
я не маю бажання тобі опиратися, я здаюся,
прогнуся, віддамся, продамся,
я увічню ім'я твоє в власному імені,
ти і я – це єдине, оте the end в романтичному фільми ми.<br>Інна Торак

Я впевнена — любов до життя
виробляється роками.
Любов до тебе —
зродилась швидко.

Але як легко все втратити…
І знову, крізь втрати,
будувати себе —
з початку.

Надіюсь, я з’являюсь
у твоїх думках хоч на мить, —
адже ти у моїх ще є.

Кохання — це та річ,
від якої буває легко,
а потім — годинами
писати вірші зі сльозами.
І всі — про тебе.

Напевно, у моїх снах
ти з’являєшся не дарма.
Я згадую, як ти
кинув мене в порожнечу (у болото),
з якої я виходила роками.

Все, що ми відчуваєм,
залишає слід.
І ти вплинув —
але тепер я знаю,
що це було на краще.<br>Anna

Я не буду рабом у раю
бо рабам нема місця у раї.
Тих хто продав волю свою
лише пекло в посмерті чекає.
Вільним людям усюди й завжди
за діла їх і дяка і шана
ну а раб не обирає труди
бо над ним завжди кнут його пана.
Лише вільному право дано
поміж зла і добра обирати
і за правду стоять все одно
жить по ній і за неї вмирати.

26 червня 2026.<br>Олексій Пекун

В священнім місті Варанасі
де Ганг несе святі і каламутні води
жив-був юродивий саньясі,
зірвавши пута несвободи.
Жив у провулку просто неба,
звертаючись до бога Шиви,
було йому усе не треба.
Залишив світ він гамірливий.
Читав він мантри й матюкав
непросвітлених перехожих
тих хто на камеру знімав
і не платив, хоча платити може.

Він народився в Кишиневі. В землі далекої Молдови.
Втік нелегалом до Канади,
там мав усе як був здоровий.
Однак не зміг він знести зради.
Пішла до іншого дружина.
Утратив все і впав в безодню.
Був чоловік, а став дитина.
Та відшукав він шлях господній.

Полишив все. І став саньясі
щоб розірвати цикл сансари.
Прожив три роки. Вмер у Варанасі.
Полишив все. І відійшов за хмари.

15 травня 2026.
с.Кочережки.

Саньясі (санскр.) – зречений. Людина що відмовилась від благ світу, прийнявши аскезу.

<br>Олексій Пекун