Хочеш мати радість у житті?
Подаруй дитині справжнє свято.
Очі заблищать, як кришталі,
Світла в світі стане так багато!.

Вигадай їм казку — хай летить,
Завітає в кожну хай оселю.
Миколай з дарунками приспить,
Начаклує радість та весілля.

У кутку вовтузиться дитя,
Всі скарби свої переглядає,
Поруч ти — і в цьому сенс життя,
Кожен свою частку щастя має.

Світ в очах дитини — дивний світ,
Він і зачаровує, і манить.
Той невинний погляд, мов привіт —
Щирістю своєю не обманить.

Подаруй малечі білий світ,
Хай для неї сонце м’яко сяє,
У ночі хай зіронька блищить,
І дитинку ніжно колихає.

Хочеш мати щастя у житті?
Розтули свої обійми щиро,
Дай любові ніжні почуття —
Хай живе малеча з миром.
06.12.2025 лірика

Я забреду туди, де вже була,
Де кожен камінь пам'ятає крок.
Там тінь моя колись давно жила,
Залишив час свій золотий пісок.

Навколо все знайоме до дрібниць:
Старий будинок, двері і замок.
Вплітає пам'ять профілі облич
В канву забутих, прожитих думок.

Я доторкнуся пальцями до стін,
Які тримають відгуки розмов.
Тут кожен звук — мов кришталевий дзвін,
Що повертає у минуле знов.

Я забреду туди… Щоб віднайти
Отой загублений колись ескіз.
І щоб повз тебе знову не пройти,
Та пригадати наш вечірній бриз.

15 травня 2026 р.

Сонце сліпить крізь штори
Світ прокинувся навколо
Я зпозаранку схопився,
А син навіть не шолохнувся.

Мій коханий міцно спить
Спокій його ніщо не займає:
Кавомашина шумить
Хтось по кімнатах ступає.

Сон у дитини легкий,
Він собі усміхається
Мовить щось лагідно уві сні
Й далі в думках десь ховається.

Нехай ще трішки погуляє в снах,
Де сонце лагідне і небо синє.
А я застигну з щастям у очах —
Люблю тебе понад усе, мій сину.

Весь світ чекає, гомінкий і рухливий,
А тут — тиша і усмішка малого.
Я поруч з ним — а значить, я щасливий,
І вже не треба більше нам нічого.

Ти кажеш, що дату весілля я знов забуваю,
А я пам’ятаю той день, як зустрілися ми,
Як в погляді твоїм, кохана, я тихо розтанув,
Й до ніг твоїх білих всю гордість свою положив.

Ти кажеш, що я квітів купити щораз забуваю,
А я збудував цей просторий і світлий наш дім,
Всю стежку від хвіртки трояндами я засіваю,
Щоб весну щороку ти бачила в домі своїм.

Я пам’ятаю ту ніч і невпинне бажання,
Сплетіння із тіл, та бурхливий вулкан почуттів.
Як цнота пішла у далеке несіяне поле,
Бо зайвою стала на ложі кохання без слів.

Ти кажеш, що був я не завжди з тобою уважним,
Коли ти під серцем плекало дитятко моє,
А я доторкнутись боявся до тебе, кохана,
Я весь тріпотів від щасливих своїх почуттів.

Як це? Скажи мені, бо я ж ніколи не взнаю,
Як нове життя проростає у лоні твоїм?
Що, люба моя, ти щодня відчуваєш?
Як, мила моя, уві сні розмовляєш із ним?

Хай я забуваю коли ми з тобою побралися,
То тільки відмітка на бланку у тебе в руці,
Нехай і важлива для наших з тобою стосунків,
Але не захистить від зламу сімейних замків.

За підпис мій, ти сина мені дарувала,
За підпис свій — доню у світ привела.
Хай шлях наш і далі квітуча дорога вкриває,
А наша любов у цім світі обох нас тримає.
13.11.2025 Тобі.

Якщо твердити собі не вмію
Нічого не доб'єшся
Важливо лише те-
Хочеш ти чогось чи ні!

Продумай всі деталі і дій!!!
Вірь в Бога вічного і дій!!!
Коли зібрався з силами- дій!!!
Нікого не бійся, відступати не смій!!!

Не смій покидати, ще й не спробував
Думай, віруй та впевнено дій.
Не слухай тих, хто каже «не в силу»,
Твій дух сильніший за тисячі стін.

Бо кожен твій крок — це молитва у ділі,
І кожен твій шлях освятив небокрай.
Лиш серце відважне досягне до цілі,
Тож сумніви геть і надію тримай!

Відкрий свої крила, не бійся літати,
Життя — це вогонь, що горить у руках.
Ти зможеш і вистояти, і перемагати,
Бо істина в діях, а не у словах!

Загляда́є проміння в кущі,
Вітер грається пухом кульбаби,
Вже літають, напевно, хрущі,
Упіймати одного, хоча би.

Вже черемуха, певно, цвіте,
Якщо досі іще не відцві́ла,
Більш те гарне цвітіння п'янке
У житті я ніде не зустріла.

І зозулі не чула, й сичів,
І сову захотілось почути,
Солов'їний удосвітній спів,
З-поміж верб, не можу забути.

Хоч би раз в аромат чебреців,
У жасмин той п'янкий,
біля вікон…
Горить захід, й тоді він горів,
Коли з всім попрощалась навіки.

09.05.2026.
Ганна Зубко

Піймаю хвилю, Буг твою,
Бо Снивода з тобою,
І знов у спогади пірну,
Умиюся сльозою.

Якби́ ще вітер прилетів
Та пара чайок білих,
Гніздо лелека тут би звив,
Поміж садків розцвілих.

Обсіли б ла́стівки дроти,
Світило б сонце, гріло,
Якби́ той берег тут, де ти —
В нім жити б закортіло.

Поля ті поруч щоб, лісок,
Дороги у тополях,
І той березовий гайок,
Де рясно квітнув сонях.

Горби, долини ті, місток,
Чебрець де, камінь сірий,
А ще ті верби, той пісок…
Щоб тут був край мій милий.

Щоб все дивилося в вікно,
І поряд хвиля билась,
А півднем сонечко би йшло,
До заходу котилось.

09.05.2026.
Ганна Зубко

Я за все тобі вдячний,
А я вдячна тобі,
За розкриті твої обійми,
Коли йшов назустріч мені.

А я за твою усмішку
І за тепло твоїх карих очей.
Вдячний тобі за світанки
І за ночі з тобою, і за дні.
Ми часом сміялися як діти,
Такі щасливі були ми.

А я вдячна за вірні руки,
В яких розчинялася я.
Що не боялася розлуки,
Коли залишалась одна.

А я вдячний тобі за мудрість,
Коли в потоці днів,
Я міг завжди знайти відповідь
У щедрій душі твоїй.

Ти знаєш, яке це щастя,
Коли завжди поряд ти,
Коли захистиш від будь-якої негоди,
Коли справджуються наші дні.

Весь світ здавався нам доступним
І розчинялися в ньому ми.
І вірили, що в цей чудовий світ,
Ми з тобою прийшли назавжди.
30.09.2025

Синулічка, синулічка
Роднулічка моя
Малесеньке моє хлоп'я
Ніжне, солодке, моє немовля.

Усмішка твоя то душа моя
Долоньки твої неначе пір'їнки
На руки беру, обіймаю тебе
Твій запах вдихаю- немов потряпляю
Я при житті…до самого Раю!

Від твоїх очей
Тато немов п'яний
Коли ти повзеш до мене
То час завмирає
Та янголи тебе направляють
Грають з тобою та дуа читають.

Коли ти на руках засинаєш
Я весь Всесвіт у пальцях тримаю,
Несу тебе тихо, моє кохання,
До кроватки — крізь сни і зітхання.

Це немов зірку покласти в шухляду…
Це як вийти у відкритий космос
У спортивках… без нагляду…

​Ти спиш. І навколо — німа пустота
Тільки любов — нескінченна й свята…

Вона була лиш мрією у миті,
з’явилася і зникла, мов мара,
як відблиск сонця у холоднім житі,
мов незавершена на скрипці гра.

Лишила тільки спогад на зап’ясті,
тонкий, мов аромат нічних квіток,
коротку іскру неземного щастя
і порожнечу зломлених думок.

Пробігла тінню по садах туманних,
торкнулась серця — обірвався слід.
В її очах, глибоких невблаганних,
розтанув світ, немов на річці лід.

Шукати марно в натовпі обличчя,
якого, може, й не було в житті.
Вона — це тихе, зоряне сторіччя,
яка спливе в чужому вже бутті.

09 травня 2026 р.